Table Of ContentМИКОЛА ПЕТРОВСЬКИЙ
НАРИСИ
ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
XVII — ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТЬ
І
(ДОСЩИ НАД ЛІТОПИСОМ САМОВИДЦЯ)
ДЕРЖАВНЕ ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНИ
ХАРКІВ 1930
Бібліографічний опис цього
видання нміщгно к „Літоцаоі
Укр Друку". „Картковому ре
пертуарі" га іній покажчиках
Української Книжкової Палати
Біженська Держдрукарня
Укрголовліт Ті 515/Д. 3. VI. 4930 р.
Замовленння № 1710
Тираж 2000
ВСТУП
Серед джерел щодо історії України й серед пам'яток українського
письменства українські літописи посідають дуже поважне місце.
З самого початку наукової розробки нашої історії українські літо
писи звернули на себе увагу вчених дослідників, що в своїх працях
розробляли й різнобічно використовували ці літописи. Завдяки цьому ми
маємо досить значну літературу про українські літописи.
Коли'ми розглянемо наукову розробку наших українських літописів,
зразу помітимо, що літописи різних часів не однаково розроблені дослід
никами. Коли літописи стародавніх часів української історії розроблені
майже з усіх боків — літописи української історії часів торговельного
капіталу, т. зв. „козацькі" літописи, розроблені дуже мало.
Наукова розробка цих т. зв. „козацьких" літописів перейшла в ми
нулому в своєму розвиткові дві фази.
Спочатку, в середині XIX в., коли завдяки заходам таких наукових
установ, як Київська „Коммиссія для разбора древнихъ актовъ“, і таких
окремих осіб, як, наприклад, О. М. Бодянський, видано друком низку
літописів, — ці літописи стали не тільки використовуватися дослідниками,
як джерела для історії, але й стали об'єктом наукових дослідів окремих
дослідників (наприклад, М. Максимовича, Г. Карпова, О. Левицького).
Появляються так окремі статті, присвячені тому чи* іншому літописові
(напр. статті М. Максимовича), як і окремі монографії, присвячені цим
літописам (праці Г. Карпова, О. Левицького).
Але вже з 80 p.p. XIX віку наукове студіювання козацьких літописів
перейшло в нову фазу — фазу занепаду. В цей час ми вже не бачимо,
щоб вивчення козацьких літописів притягувало особливу увагу дослід
ників. Монографій, присвячених козацьким літописам, ми вже не маємо.
Праця О. Левицького „Опытъ изслѣдованія о лѣтописи Самовидца", що
видрукувана 1878 р., була по суті останньою монографією про козацькі
літописи. Після цієї праці про козацькі літописи ми знаходимо тільки
окремі розділи в курсах історіографії й історії письменства та окремі за
уваження, часто побічні, в різних працях.
З‘яеувати цю занедбаність вивчення козацьких літописів треба тим,
що з 80 p.p. минулого століття козацькі літописи втрачають своє значіння,
як історичне джерело. Коли для часів староруських, за малою кількістю
джерел, літописи відогравали дуже видатну ролю, що було стимулом до
їх вивчення, — при вивченні часів XYII - XVIII в. в. літописи, як джерела,
одійпиіи на задній плян, бо заходами Археографічної Комісії, заходами
Київської „Коммиесіи для разбора древнихъ актовъ", Археографічної
Комісії Наукового Товариства ім Т. Шевченка у Львові, Краківської
Академії Наук і низки інших видавництв і окремих осіб — видано низку
архівних матеріялів до історії України; крім того, архівосховища доку
ментів XVII й початку XVIII в. стали приступнішими для наукових
робітників. Також оголошено й значну кількість інших пам'яток україн
ського письменства, що притягли до себе увагу дослідників. Все це
з
відсувало літописи, як історичні джерела й як пам'ятки письменства, йа
друге місце, і, звичайно, відбивалось і на науковому студіюванні їх.
Дарма, що, як зазначив у свій час 1878 р. О. Левицький, українські
літописи вимагають дослідів (автор мав на увазі козацькі літописих), але
аж до. останнього часу стан наукової розробки українських літописів
мало посувався вперед. Особливо мало посунулася вперед критична, на
укова розробка літописів, як історичних джерел. Аж до останнього часу
до стану критичної наукової розробки козацьких літописів можна було
застосувати давню оцінку в. Замисловського, який ще 1871 р. зазначив,
що критична розробка цих літописів „по настоящее время остается еще
на той степени первоначальной критики источниковъ, которая ограничи»
вается отдѣльными, разбросанными въ разныхъ изданіяхъ, не сведенными
вмѣстѣ болѣе или менѣе вѣрными замѣтками, пользованіе которыми .крайнє
затруднено при отсутствіи обстоятельно соетавленныхъ библіографиче-
скихъ пособій"2).
При тому ж вивчення цих козацьких літописів в обидві ці фази їх
студіювання провадилося методами далекими від матеріялізму, що, звичайно,
позбавляло ці досліди цілковитої наукової вартости.
Тепер же, останнім часом, після революції 1917 року, після Жовтне
вої революції, у зв'язку з поширенням вивчення української культури
взагалі й історії зокрема, наукове вивчення козацьких літописів вступило
в нову, третю фазу свого розвитку — фазу синтези. Появилася низка
студій, присвячених козацьким літописам. Низка дослідників, як напр.
Д. Багалій, П. Клепацький, М. Горбань, А. Єршов, В. Романовський,
0. Оглоблін, почасти автор цих рядків, почали вивчати козацькі літописи
з різних поглядів.
Це дає нам тверду надію думати, що вивчення козацьких літописів
буде невпинно продовжуватись і далі і дасть позитивні наслідки.
Зараз, у зв'язку з розвитком студіювання української культури вза
галі й історії зокрема — вивчення козацьких літописів повинно мати, як
остаточну мету, естетичну працю, що охоплювала б всебічно всі козацькі
літописи. Але ж така праця може, на мій погляд, бути розпочата й за
кінчена тільки тоді, коли буде всебічно й вичерпуюче розроблено кожен
літопис. Тут, висловлюючись фігурально, треба спочатку зробити окремі
цеглини, а потім уже приступити до будівлі.
Дальші досліди над козацькими літописами повинні йти в трьох
напрямках: 1) встановлення загальних даних про літопис-: економічно-
соціяльні умови, що'викликали появлення літопису, зміст літопису, текст
літопису, час, місце складання й автор літопису, погляди, симпатії й
антипатії автора літопису, джерела звісток літопису3), 2) критична пере
вірка звісток літопису, зазначення хибних звісток й причини, чому маємо
в літопису ці звістки й 3) місце кожного літопису в,, ряду інших літо
писів — залежність від нього інших літописів,, чи залежність цього літопису
від інш. праць подібного роду. Звичайно, останнє (встановлення залеж-
ности літопис в одного від другого) може цілком бути здійснено тільки
тоді, коли ми будемо мати такі видання всіх козацьких літописів, що
відповідатимуть останньому слову науки.
Де наукове студіювання козацьких літописів щодо методи його повинно
провадитися лише методою матеріалістичною, методою діялектичного ма
теріялізму, що являється єдиною науковою методою й лише одна може
довести до всебічного вивчення козацьких літописів.
!) О. Леви цкій, Опыгь изелѣдованія о лѣтопиеи Самовидця, с. 6.
2) Е. З ам ы с л о в екі й, Царствованіе Ѳедора Алекеѣевача, ч. І, с 193.
3) Звичайно, для кожного літопису ці моменти розглядаються в порядку, що викли
кається потребою.
4
Відповідно цього, я подаю результати моїх дослідів над літописом
Самовидця, даю для майбутньої української історіографії цеглину, певніш
частину цеглини.
В цій праці я подаю так загальні відомості про літопис Самовидця,
як і критичний розгляд звісток цього літопису.
В цій монографії я спочатку бажав дати окремий додаток, присвяче
ний боротьбі клясів і партій на Україні від 1648 р. й до кінця ХУІІ в.,
щоб з цього була ясніша клясова фізіономія автора літопису Самовидця.
Але ж для цього додатку я зібрав стільки матеріялу, що він збільшив
би майже удвоє розмір цієї монографії. Тому я в цій праці даю відомості
про цю боротьбу клясів і партій на Україні більш-менш стисло, подаючи
це повніш в іншій праці—„Українські діячі XVII в.“, окремі розділи якої
вже друкуються в „Записках11 Історично - Філологічного Відділу Всеукра
їнської Академії Наук.
В розділах, присвячених критичному розгляду звісток літопису Само
видця, дається повний розгляд, по змозі за першоджерелами, непевних
звісток в тих оповіданнях літопису, що стосуються безпосередньо до
України. Непевні звістки в оповіданнях, що не стосуються безпосередньо
до України, теж подано в цій праці, але я викладаю їх стисліше. 1
Певні ж звістки літопису, перевірені переважно за першоджерелами,
вказано на протязі всієї праці, з покликом на ті джерела й праці, на
підставі яких встановлено певність цих звісток.
Не виділяв я цих певних звісток в окремі розділи, з наведенням цитат
з документів, на підставі яких встановлено певність цих звісток, щоб не
збільшувати не менш, як в два рази, розміру праці; крім того, кожен
дослідник в разі потреби може перевірити, користуючись моїми покли
ками на джерела й праці, вірогідність потрібної йому звістки літопису
Самовидця.
Для полегшення користування моїми вказівками на звістки літопису,
що їх розкидано по всій праці, в кінці праці 'додано покажчика звісток
літопису за роками.
Щоб не збільшувати дуже розмір цієї монографії, я зазначив вплив
лише найважливіших помилок Самовидця на інші літописи й літописні
компіляції, а також і на праці дослідників.
Зазначив я також у праці головніші звістки літопису Самовидця, про
які я не знайшов даних, що стверджували б або нищили їх, а також
звістки, що ними треба користуватися з певними застереженням. Через
те, що й літопис Самовидця й більшість джерел, що їх використано в
цій праці, подають події' за старим стилем, я скрізь додержуюсь того
стилю, що е в літопису Самовидця і в джерелах.
В кінці праці подано спйс друкованих джерел і літератури, що
я використав в цій монографії (спочатку дані джерела й праці укра
їнською, російською й білоруською мовами, а потім іншими мовами),
декілька архівних документів.
Розпочинаючи й закінчуючи цю працю; я добре розумів усю склад
ність і трудність її. Добре розумію й ту стару істину, що від хиб
і помилок, особливо при великій праці, майже неможливо вберегтися,
і маю надію, що крцтики зазначать і виправлять всі численні недоліки,
що -їх, безумовно, має ця праця. Але ж, беручи на увагу істину, що не
помиляється лише той, хто нічого не робить, я й пускаю в світ цю
монографію,- наслідок моєї багатолітньої роботи.
М. Петровський
1930 року січня 15 дня
Ніжен
ЧАСТИНА ПЕРША
І. Умови, що викликали утворення т. зв. „козацьких" літописів. Літо
пис Самовидця. Вага його. Огляд літератури про літопис Самовидця
1648 р. був роком, що поклав початок бурхливим подіям в житті
Східньої Европи взагалі й України зокрема. В часи перед цим роком
Польща здавалася одною з могутнійших, і зовні і внутри, держав Европи.
Всі сусідні держави, що оточували Польщу, мусили рахуватись зі своїм
могутнім, як-то здавалося, сусідом — Польщею.
У внутрішніх відносинах Польщі, зокрема у відносинах з поневоле
ною людністю України, здавалося панував з 1638 р. „золотій спокій".
Козацтво, міщанство і селянство України здавалися остаточно зломленими
невдалим повстанням 1638 р. й маґнатське господарство продовжувало
свій рух на південь і схід України, підбиваючи собі нові й нові місця.
Серед цього „золотого"' для панівних верств Польщі спокою початок
1648 р. приніс чутки про якусь-то метушину на- півдні України, про
втечу на Низ мало відомого широким колам панівних верств Польщі
чигиринського сотника Б. Хмельницького1). Далі ж події стали розвива
тись досить швидким і несподіваним для більшосте панівної верстви
тодішнього суспільства темпом. Травень приніс Польщі розгром під
"Жовтими Водами й Корсунем, полон коронного й польного гетьманів, за
гибель війська. Буйним полум'ям після цього розгорілася на Україні
пожежа революції, і вже в кінці травня 1648 р. українські магнати могли
сказати устами А. Киселя, повторюючи біблейський вираз Єремії: „servi
nunc dominantur nobis “2).
Дальший розвиток подій приніс панівним колам Польщі Пилявці й
зимові переговори 1649 р., підчас яких Б. Хмельницький, висловлюючи
думки української революційної людности, міг сказати польським коми-
сарам: „Вибью з лядської неволи народ руський... Ставши над Вислою,
скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчить, Ляхи. І дуків і князів туди
зажену, а як будуть і за Вислою брикати, знайду я їх там певно. Не
зістане у мене і нога жаднаго князя й шляхетки у тій країні"3).
Дальша війна принесла Польщі Зборовський розгром, який сучасник
цілком слушно порівнював з найтяжчими поразками, що їх зазнала Поль
ща в своїй попередній історії: поразкою під Варною, або перебуванням
Бату в Кракові4). Дальший розвиток подій, не дивлячись на перемогу
/
*) Напр. пор. Acta historica res gestas Poloniae illustrantia II № 5, c. 126;
Дневник Богуслава Казвмира Машкевича, Мемуары, .относящіеся къ исторіи
Южной Руси, в. II, с. 415; пор. М. -Гру шевський, Історія України Руси т. VIII, ч. 2,
с.* 157.
2) Памятники, изданные Кіевскою Коммиссіею для розбора древнихъ
актовъ, т. І, отд. З, № 9 с. 209; пор. П л а ч ъ І е р е м і и гл. 5, ст. 8.
3) Памятники К. К о м. І, 3 № 66 с. 320-32Ь
- 4) J а с ц Ъ a Michałowskiego, Księga Pamiętnicza.., № ]45, c. 439.
7
поляків під Берестечком 1651 р., не приніс, поліпшення становища Поль
щі. 1654 р. приніс юридичне відокремлення України від Польщі (фактично
воно вже відбулося далеко раніш) і злуку України з Москвою. Дальші
події (війни з Москвою, Швецією, з Ракочі) дуже знесилили Польщу; вона
вже не. могла дійти, не дивлячись на блискучі військові перемоги
С. Чарнецького й Я. Собіського, того становища, що вона мала до 1648 р.
Польща початку XVIII в. це тінь минулої Польщі перед 1648 р.
З другого боку на руїнах Польщі зміцнюється сильна й зажерлива
до сусідів Московська держава, що протягує свою цупку руку на пів
день і північ.
Правобережна Україна в наслідок тої різноманітної боротьби, що
точилася на її терені протягом Хмельниччини й наступних за нею років,
зазнала майже цілковитого спустошення й руїни. Лівобережна Україна,
вибившись з під влади Польщі, з лабет маґнатського господарства, почи
нає новий етап свого економічного, соціяльного й культурного життя.
Головну ж ,ролю у всіх галузях цього нового життя Лівобічної Ук
раїни відограе козацька старшина, що в наслідок цієї революції торѵ
говельного капіталу стала гегемоном економічного й соціяльного життя
України.
Всі ж ці зміни в різних галузях життя Східньої Европи, зміни під
готовлені попередніми економічними й соціальними взаєминами, мали,
як здавалося більшості тодішнього культурного суспільства України
(а почасти й Польші й Москви та інш. країн), своїм початком революцію
Хмельницького, 1648 рік.
Недаром Хмельниччина була одним з тих двох моментів української
історії (другим моментом була акція Мазепи), що найбільш звертали
увагу чужинців від другої половини XVII в. до кінця першої половпни
XIX в. на Україну1).
Звичайно, цілком зрозуміло, що Хмельниччина викликала й посилення
літературної діяльности на Україні2). А як ж козацька старшина праг
нула стати й гегемоном у всіх галузях життя -України — натурально
повинні були появитись і твори, що їх метою було з'ясувати істо
ричну ролю козацтва й виправдати його клясові змагання3), бо козацька
старшина ховала свої клясові інтереси за інтересами або всієї України,
або козацтва. Як відповідь на що потребу и появляється низка історич
них праць, що здобули собі назву „козацькі літописи1'.
Головним завданням цього виду історичних творів було дати в на
лежному виді й освітленні причини й події Хмельниччини, а вже потім
вони перетворилися в оповідання про події наступних років4).
Завдяки цьому ми протягом часу від Хмельниччини й маємо появ
лення. низки цих творів. Полковник Г. Грабянка пише „Дѣйствія пре-
зѣльной и отъ начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана
Хмельницкого, гетмана Запорожского съ поляки"... Б. військовий канце
лярист С. Величко пише своє „Сказаніе о войнѣ козацкой з поляками
чрезъ Зѣновія Богдана Хмелніцкого Гетмана Войскъ Запорожскіхъ в осмі
лѣтахъ точившойся“...
*) Prof. D. Dorosenko, Die Ukrainę und ihre Geschichte im Lich te der westeuro-
paischen Literatur des XYIIi und der ersten Halfte des XIX Jahrhunderts, 2-3.
2) O. JIeвидKiй Опытъ изслѣдованія1-2; пор. В. Иконниковѵь, Опытъ рус-
госой исторіографіи, т. II, кн. 2, с. 1590; Д. Дорошенко* Огляд української історіо
графії, 23.
3) Пор. В. Петрикевич, Літопись Самійла Велнчка a „Woyna Domowa" Самійла
Твардовського, с. 6.
*) М. Максимович ъ, Собраніе сочиненій, т. І, с. 398; О. Левицкій, Опытъ
изслѣдованія.., 29; М. В о з н я к3 Історія української літератури т. III, друга частина,
с. 381-382.
З усіх цих козацьких літописів перше місце належить оригінальному
твору другої половини XVII й початку XVIII в., літопису відомому під
назвою „Літопис Самовидця**').
Літопис цей став вперше відомий широким науковим колам з 1846
року, коли 0. М. Бодянський видрукував його в „Чтеніяхъ Московскаго
Общества Исторіи и Древностей Россійскихъ“2) під заглавом „Лѣтопись'
Самовидца о войнахъ Богдана Хмельницкаго и о междоусобіяхъ, бывшихъ
въМалой Россіи по ero смерти. Доведена продолжателями до 1734 года“.
При цьому виданні літопису О. Бодянським вміщено коротеньку
передмову П. Куліша; в цій передмові Куліш каже, що „такъ какъ нѣ-j,
которыя изъ Украинскихъ лѣтописей не имѣютъ опредѣлительныхъ
заглавій и означенія имени лѣтописца, то потому эта лѣтодись, въ отмѣну
отъ другихъ и для точности ссылоісь, назвала Лѣтописью Самовидца, на
томъ основаній, что сочинитель ея, какъ видно изъ текста, жилъ и дѣй-
ствовалъ отъ начала войнъ Богдана Хмельницкого, можетъ быть, до
послѣднихъ годовъ XVII столѣтія“3). Назва цього літопису— літописом
Самовидця, що її дав П. Куліш4), збереглася за літописом й до наших
часів, без заперечень з боку дослідників; між ними хіба тільки один
Г. Карпов виступив проти цієї назви, зазначивши, що „понятія лѣтописецъ
и самовидецъ, кажется, не вполнѣ совмѣстимы. Для того, чтобы лѣто-
писца можно было назвать самовидцемъ, нужно сначала превратить его
сочиненіе въ діаріушъ, а потомъ уже, смотря по обстоятельствамъ, и въ
произведеніе самовидца. Но лѣтопасецъ Хмельницкаго (так Карпов зве
літопис Самовидця) положительно не можетъ быть названъ не только
дневникомъ, но и записками"5).
Літопис Самовидця був видрукуваний вперше, як зазначено вище,
О. Бодянським 1846 р., але відомий він був і раніш. Не кажучи про те,
що він був у списках поширений в ХѴІІІ в. й був, як це зазначую нижче,
джерелом для літописців XVIII в., відомий був літопис Самовидця дослід
никам і в XIX в. до видання Бодянського. М. Максимович каже, що до
того, як Кулішеві став відомий літопис Самовидця в списку (1843 р.)
він, Максимович, мав ще 1835 р. спис цього літопису від митрополіта
Євгенія; крім того у Максимовича був ще й другий, його особистий
список літопису Самовидця6).
Після того, як цей літопис став відомий широким науковим колам,
він зразу ж заняв своїми важливими особливостями перше місце вагою
між іншими українськими козацькими- літописами. 1
*) Що до назви цих історичних творів (Самовидця, Г. Грабянки, Величка) козацькими
літописами, мушу зауважити, що ця назва не більш, як трюїзм, що не відповідав дійсності.
Ці твори тільки в деяких своїх- частинах являються літописами й мають всі прикмети
останніх. По більшості лс вони мають тільки деякі прикмети літописів. А як же ця назва
„козацькі літописи" досить твердо засвоїлася за цим видом історичних творів, а нової
вичерпувальної назви до цього часу ще не ма«мо, тому я в Дальшому, протягом всієї
цієї праці, й буду вживати до твору Самовидця назву „козацький літопис" і „літопис".
2) Год 2-й №№ 1, 2; є й окремо відбиток.
3) Передмова до цього видання с. 1.
4) Про те, що він дав назву „Самовидця" цьому літопису, Куліш згадував і потім. В
листі до О. Ф. Кистяківського від 28 вересня 1876 р. Куліш каже про себе з приводу
літопису Самовидця, як людину, „кто первый обратилъ вниманіе на эту лЬтопись, кто от-,
правилъ ее в Общество Ист. и Др. Росс, кто далъ ей названіе, подъ которымъ она
извѣстна". (Письма П. А. К у л и ш а къ А. Ѳ. Кистяковскому, Кіев. Стар. 1902, № 3, с. 525).
В пізнішій праці (Отпаденіе Малороссіи отъ Польши, т. ІІГ, Чтенія в Моск. Общ. Ист.
и Древн. Росс. 1889, І с. 238) Куліш каже про цей літопис „мой Самовидець"; О Левиц-
кій, Опытъ изслѣдованія..5-6; акад. Д. Б аг а лій, Нарис української історіографії, вип.
II, с. 2, 8; М. Грушевеький, Історія України — Руси, т. Y1IJ, ч. 2, с. 205.
5) Г. Карповь, Начало исторической дѣятельноети Богдана Хмельницкаго, с. 233.
6) М. Максимовичъ, Собр. сочин. І, 525; О. Левицкій, Опытъизслѣдованія...,
5, 7; В. йконниковъ, цит. праця, 156S; акад. Д. Б а г а л і й, цит. праця, с. 1-2, 19-20.
. 9
