Острозька академія XVI - XVII століття. Енциклопедія

512 Pages·24.536 MB·Ukrainian

ОСТРОЗЬКА
АКАДЕМІЯ
XVІ-XVІІ ст.
Енциклопедія
Острог – 2010
ББК 26.89
УДК 908 (477.81) (031)
О 77
Книга видана за фінансової підтримки Благодійної організації
Президентський фонд “Україна” Леоніда Кучми
Друкується за ухвалою вченої ради
Національного університету “Острозька академія”
(протокол № 4 від 25 листопада 2010 року)
Редакційна колегія:
Ігор Пасічник – доктор психологічних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України,
Герой України, ректор Національного університету “Острозька академія” (голова редакційної колегії);
Петро Кралюк – доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, проректор
Національного університету “Острозька академія” (відповідальний редактор, заступник голови редколегії);
Алла Атаманенко – доктор історичних наук, декан факультету міжнародних відносин Національного
університету “Острозька академія”, директор Інституту дослідження української діаспори;
Петро Кулаковський – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства
Національного університету “Острозька академія”;
Ігор Мицько – кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного університету
“Острозька академія”;
Ярослав Поліщук – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри журналістики і
літературознавства Національного університету “Острозька академія”;
Олександр Скрипнюк – доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, завідувач
кафедри державно-правових дисциплін Національного університету “Острозька академія”;
Рафаїл Торконяк – доктор теології, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,
завідувач кафедри богослів’я Національного університету “Острозька академія”;
Володимир Трофимович – доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України,
завідувач кафедри історії Національного університету “Острозька академія”.
Рецензенти:
Леонтій Войтович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії середніх віків та
візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка;
Микола Жулинський – академік Національної академії наук України, директор Інституту літератури
ім.Т. Г. Шевченка НАН України;
Володимир Овсійчук – доктор мистецтвознавства, професор, лауреат Національної премії України
ім. Тараса Шевченка, завідувач відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України.
О 77 Острозька академія XVI – XVII століття. Енциклопедія. – Острог : Видавництво
Національного університету “Острозька академія”, 2011. – 512 с.: іл.
У виданні вміщені статті та матеріали, які стосуються історії Острозької академії (XVI-XVII століття),
її культурного контексту, а також історіографії та історичної пам’яті про цей перший вищий навчальний
заклад на теренах Східної Європи.
Для науковців (істориків, літературознавців, мистецтвознавців, теологів, релігієзнавців, куль ту ро логів,
педагогів), а також усіх, хто цікавиться історією української культури.
У книзі використані ілюстративні матеріали, надані
Національною бібліотекою України ім. В. І. Вернадського.
ISBN 966-95166-0-9
© Видавництво Національного університету
“Острозька академія”, 2011
© Автори текстів
ПЕРЕДМОВА
Українці, ставши на шлях державного самостійного розвитку, зак о но­
мір но, почали виявляти інтерес до маловідомих періодів своєї історії,
як і свідчать про становлення державних інституцій та пов’язаної з ними елі­
тарної культури.
Хоча до нас дійшло дуже мало документів, які стосуються діяльності
Острозької академії, не викликає сумніву те, що вона, а також діячі, пов’язані
з нею, стали помітним явищем у розвитку української культури.
В Острозі виникла одна з перших у східнослов’янському регіоні постійних
друкарень. У ній, окрім “королеви українських книг” Острозької Біблії, побачили
світ різноманітні друки – богослужбові книги, полемічні твори, букварі й т.
ін. Очевидно, далеко не все, що з’явилося в Острозькій друкарні, збереглося до
нашого часу. Але навіть те, що дійшло, справляє сильне враження.
Завдяки академії значно розширився в Україні прошарок освічених людей, які
потім самі розбудовували культурні інституції. Діячі, пов’язані з Острозькою
академією, відіграли важливу роль у перетворенні Києво­Печерського монастиря
в потужний релігійно­культурний осередок. Вони заснували Ман явський скит
та Межигірський монастир, які стали православними святинями для українців.
Варто вказати й на міжнародні контакти Острозької академії. Вона
підтримувала зв’язки з православними культурними осередками на Сході,
зокрема з Константинополем і Александрією.
Академія дала поштовх для розвитку не лише в Україні, а й у православних
слов’ян бібліїстики, грецистики, слов’янської філології. Саме випускник
Острозької академії Мелетій Смотрицький уклав граматику старослов’янської
мови, що справила помітний вплив на філологічну науку в східно­ й частково
південнослов’янських народів. Тут сформувалася школа перекладачів із грецької
мови, одним із найяскравіших представників якої був Кипріан.
На жаль, після смерті її фундатора в 1608 р. Острозька академія по ча ла
занепадати й у 30­х рр. XVII ст. припинила своє існування. Однак культ ур­
ні традиції, закладені Василем­Костянтином Острозьким у своєму “до мо на­
чаль ному” місті, не зникли. У 1909 р., завдячуючи місцевій інтелігенції, виникло
Братство імені князів Острозьких, що мало на меті збереження, вивчення та
відбудову пам’яток острозької старовини. Важливим чинником збереження
пам’яті про діяльність князів Острозьких та Острозьку академію став
історичний музей.
4 Можливість же відродити Острозьку академію з’явилася лише за часів
незалежної Української держави.
Усвідомлюючи значення Острозької академії як національної святині,
я, перебуваючи на посаді Президента України, доклав чимало зусиль для її
відродження. 5 червня 1996 року було видано Указ, який повертав Острозькому
колегіуму як спеціалізованому навчальному закладу стару історичну назву –
Острозька академія. Указом від 22 січня 2000 року академії надано статус
університету, а Указом від 30 жовтня цього ж року статус університету
національного. Указом від 21 серпня 2003 року я взяв Національний
університет «Острозька академія» під президентський патронат. Цим же
указом передбачалося, що “університет здійснює підготовку фахівців на
основі експериментальних навчальних програм, індивідуальних нормативів
організації навчального процесу, самостійно вирішує питання підготовки і
перепідготовки кадрів”. Маю підстави пишатися тим, що за час відродження
академії побудовано сучасний навчально­освітній комплекс, де органічно
поєдналися елементи старовини й сучасності. Зокрема, у 2000 р. з’явилося
котеджне містечко для викладачів, а пізніше – віртуальна бібліотека.
Без перебільшення: Острозька академія стала помітним інтелектуальним,
культурним осередком сучасної України. В академії проводяться різноманітні
наукові конференції, форуми, зустрічі, у яких беруть участь не лише вчені,
а й відомі політики, культурні діячі тощо. Навчальний заклад співпрацює з
численними науковими інституціями як в Україні, так і за її межами.
Поступ, який зробила Острозька академія за роки свого існування, –
переконливе свідчення того, що історія її славної попередниці має гідне
продовження.
Власне, про цю славну попередницю і йдеться в пропонованій енциклопедії
«Острозька академія ХVІ­ХVІІ ст.». Її надбання – це багатющий джерельний
матеріал для філософів, істориків, психологів, педагогів, для монографічних
та дисертаційних досліджень про подвижницько­просвітницьку діяльність
учених­українців, що міцно заклали підвалини східнослов’янської вищої школи.
Сподіваюся, що видання стане важливим кроком у дослідженні проблем
української культури, допоможе краще пізнати і зрозуміти непросту, але
надзвичайно багату історію нашої країни.
Леонід КУЧМА
ВСТУПНЕ СЛОВО
Яскравою й водночас недостатньо поцінованою сторінкою української
історії є діяльність князя Василя­Костянтина Острозького, завдяки
старанням і коштам якого була заснована перша в Східній Європі школа
вищого типу, Острозька академія, а також видана перша слов’яномовна
Біблія. Діяльність цього князя значною мірою була зосереджена на захисті
українських земель від спустошливих наїздів кримських татар. Такі наїзди в
той час були чи не головною проблемою для українського населення. Вони вкрай
негативно впливали на господарське життя, забирали як матеріальні, так і
людські ресурси, породжували в людей почуття непевності, “тимчасовості”.
У таких умовах годі було сподіватися на нормальний економічний, політичний
та культурний розвиток.
За часів князювання В.­К. Острозького Волинь, Київщина, інші українські
етнічні території виявилися хоча б частково захищені від татарських
наїзників. Це стало одним із важливих чинників розвитку господарського й
культурного життя. Сам же князь зумів зосередити у своїх руках величезні
матеріальні ресурси. В.­К. Острозького вважали одним із найбагатших
магнатів Речі Посполитої. Його “домоначальний град” Острог перетворився
в одне з найбільших міст України. Це був потужний ремісничий та торговий
центр, який активно розбудовувався.
Будучи достатньо освіченою та ерудованою людиною й продовжуючи
культурно­освітні традиції своїх попередників, Василь­Костянтин чимало уваги
приділяв культурним питанням, які в той час були тісно пов’язані з церковним
життям. У сфері його уваги знаходилося функціонування православних
церковних інституцій. Він намагався зробити діяльність православної церкви
в Україні ефективною, здатною протистояти католицькій експансії. Князь
цікавився справами церковного життя й втручався в них. Навіть виношував
план створення осібного православного патріархату на українських землях.
У цьому контексті варто осмислювати його культурну діяльність.
Василь­Костянтин вважав необхідним зробити православне духовенство
більш освіченим, здатним стояти хоча б на одному рівні з духовенством
католицьким і протестантським. Про це він, зокрема, писав у своїх листах. Із
цією метою закладав школи, фінансував різноманітні церковні й богословські
видання. Найбільш значними у цьому плані були взаємопов’язані між собою
такі його справи, як створення Острозької академії й видання Острозької
6 Біблії. І хоча ця діяльність мала виражену конфесійну складову, вона вийшла за
церковні межі. В Острозькій академії навчалися не лише люди, які пов’язували
своє життя з церковною сферою. З її стін вийшли й відомі світські діячі.
Прикладом тут можна вважати Петра Конашевича­Сагайдачного. Щодо
Острозької Біблії, то вона використовувалася не тільки для суто літургійних
цілей. Судячи з маргінальних записів на окремих її примірниках, ця книга
читалася й трактувалася людьми різних станів. Сама ж підготовка цього
видання вимагала масштабної редакторської роботи, яка, своєю чергою,
сприяла розвитку філологічної науки як в Острозі, так і в Україні загалом.
Острозька академія справила помітний вплив на розвиток освіти та
культури не лише в Україні, але й у Східній Європі. Однак у 30­х рр. XVII ст.
вона припинила своє існування.
Та все ж культурні традиції, закладені В.­К. Острозьким у своєму місті,
не зникли, а лише зазнали суттєвих змін. Конкурентом, який свідомо витісняв
Острозьку академію, її альтернативою став єзуїтський колегіум. Заснований
у 1625 р., він із певними перервами проіснував до 1773 року. Це був один із
найбільших і найкраще забезпечених навчальних закладів такого типу в Речі
Посполитій. Не випадково на його базі після ліквідації планувалося створення
університету. Проте брак коштів, а також події, пов’язані з розпадом та
розподілом Речі Посполитої, не дали змоги реалізувати цю ідею. Деякий час,
із 1777 р. до переходу Острога під владу Російської імперії в 1793 р., на базі
єзуїтського колегіуму працювала чотирикласна школа уніатів­василіан.
За часів царської Росії в Острозі функціонували православна духовна
семінарія, повітові училища, чоловіча гімназія. Із 1865 р. в місті офіційно
почало працювати жіноче училище графа Д. М. Блудова, яке стало значною
культурно­освітньою інституцією з потужною матеріальною базою. Йому
були передані приміщення колишнього католицького монастиря капуцинів,
закритого в 1832 р., а в 1913­1914 рр. для потреб училища побудували велике
двоповерхове приміщення в стилі неокласицизму.
Хоча ці названі навчальні заклади служили знаряддям русифікації, з їхніх
стін вийшли люди, які зробили помітний внесок в українську національну
культуру. Зокрема, в Острозькій чоловічій гімназії навчалися українські вчені­
гуманітарії Агатангел Кримський та Іван Огієнко, а в жіночому училищі
графа Д. М. Блудова – поетеса Оксана Лятуринська. Духовну семінарію в
Острозі закінчив Орест Новицький – один із найкращих філософів України ХІХ
століття. Звідси був родом і тут навчався Оникій Малиновський – видатний
український вчений­правознавець. Неподалік Острога, в Дермані, народилися
українські письменники Микола Хомичевський, відомий під псевдонімом Борис
Тен, та Улас Самчук. Останній ще дитиною бував в Острозі. Пам’ятки місцевої
старовини справили на нього незабутнє враження, що знайшло відображення
в його трилогії “Волинь”. Можна навести низку імен відомих учених, освітян,
письменників, громадських і політичних діячів, митців і мистецтвознавців, 7
лікарів, які походили з Острога або доля яких була пов’язана з цим містом.
Незважаючи на свою провінційність, Острог творив потужне культурне
поле. Тому коли виникла найменша можливість відродити цей навчальний заклад,
вона була реалізована. У період “перебудови” в Острозі виникло культурно­
історичне товариство “Спадщина”, що об’єднало місцеву інтелігенцію.
Члени “Спадщини”, власне, і висунули ідею відродження Острозької академії.
На той час ця ідея здавалася чистою утопією й зустрічала нерозуміння, а то
й відверту протидію.
Проте завдяки зусиллям небайдужих людей її вдалося реалізувати. Велика
заслуга в цьому належала керівникові товариства “Спадщина” П. Андрухову,
відомому історику­острожанину, професорові М. Ковальському, міському
голові Острога М. Грищуку, академікові М. Жулинському, представнику
Президента у Рівненській області Р. Василишину та іншим ентузіастам.
Однак головну роль у становленні Острозької академії відіграв професор
І. Пасічник, який з самого початку очолив цей навчальний заклад.
Варто відзначити, що відродження Острозької академії стало можливим
лише в 1994 р. в часи незалежної України, коли почали цінуватися набутки нашої
національної освіти і з’явилося розуміння необхідності їхнього відновлення.
Сучасна Острозька академія пройшла непростий шлях від спеціалізованого
навчального закладу, який знаходився під опікою Києво­Могилянської академії,
до повноцінного університету, який має статус національного та самоврядного
дослідницького вищого навчального закладу.
На початку функціонування для потреб академії були передані приміщення,
що колись належали жіночому училищу графа М. Д. Блудова. Після закриття
в 1923 р. цього навчального закладу, який став тоді російською приватною
гімназією, в його приміщеннях містилися різноманітні інституції – польська
учительська семінарія, педагогічне училище, госпіталь, німецькі учительські
курси, німецький табір для відпочинку військових пілотів, школи­інтернати,
середня школа тощо. Часті зміни власників не могли не позначитись негативно
на цих приміщеннях. Острозькій академії вони дісталися у вкрай занедбаному
стані. За час її існування ці приміщення були не лише відреставровані, а й був
побудований сучасний навчально­освітній комплекс. На території академії
функціонує не лише музей академії, а й виставки стародруків та іконопису,
підвали колишнього монастиря капуцинів, картинна галерея, кімната­музей
училища графа М. Д. Блудова.
Острозька академія перетворилася в місце паломництва для людей, які
шанують українські національні святині. Її відвідали Президенти України,
високопоставлені урядовці, посли іноземних держав, відомі науковці, політичні
й громадські діячі, письменники, журналісти тощо.
8 Академія зуміла стати одним із найбільш відомих і престижних вищих
навчальних закладів України. Зараз тут здійснюється підготовка фахівців
із таких традиційних спеціальностей, як правознавство, економіка, історія,
українська й іноземна філологія, політологія, документознавство та
інформаційна діяльність, психологія, країнознавство, міжнародні відносини,
релігієзнавство, державне управління, журналістика. При цьому викладачі
академії намагаються відновлювати традиції своєї знаменитої попередниці.
Оскільки Острозька академія кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. була передусім
навчальним закладом релігійного спрямування, де велика увага приділялася
вихованню на християнських засадах і вивченню Святого Письма, керівництво
теперішньої академії приділяє велику увагу цим питанням. Острозька академія
стала осередком, де здійснюється підготовка вчителів християнської етики.
А в 2007 р. у ній уперше в незалежній Україні був здійснений випуск магістрів
теології. Також давня Острозька академія стояла біля витоків становлення
новочасної української літератури. Тому закономірно, що сучасна академія є
одним із небагатьох вищих навчальних закладів України, де здійснюється під­
готовка за спеціальністю “Літературна творчість”. Заняття з май бут німи
літературними творцями тут проводять не лише фахівці­філологи, а й відомі
українські письменники.
Проте в стінах академії готують не тільки висококваліфікованих спе ціа­
лістів. Керівництво навчального закладу спрямовує свої зусилля на те, щоб
ви ховати високоморальних громадян, для яких українська ідея є не порожньою
фразою, а визначає їхню національну самосвідомість.
Розбудова академії стала можливою не лише завдяки активній підтримці
державних структур, а й національно свідомих меценатів. Велику матеріальну
допомогу надали академії представники української діаспори США та інших
країн Заходу. Долучилися до цієї справи й вітчизняні меценати. Їхні імена
увічнені на меморіальних дошках на території академії. Надзвичайно цінний
подарунок для студентів та викладачів зробили Віталій та Олена Гайдуки, які
подарували академії оригінал Острозької Біблії 1581 року.
Із самого початку існування відродженої Острозької академії її працівники
приділяли й продовжують приділяти увагу дослідженню острогіани.
Результатом цих досліджень стали численні публікації на сторінках наукових
збір ників і періодичних видань. Етапними були енциклопедичне видання
“Острозька академія ХVІ­ХVІІ ст.” (1997) та колективна монографія
“Острозькі просвітники ХVІ­ХХ ст.” (2000).
Нині, у зв’язку з новими дослідженнями в цій сфері, виникла необхідність
видання енциклопедії “Острозька академія”.
У виданні чимало уваги приділено матеріалам, які стосуються безпосередньої
діяльності Острозької академії ХVІ­ХVІІ ст., діячам, які були пов’язані з нею.
Зокрема, детально розглядаються питання Острозької Біблії, підготовку якої 9
до видання здійснювали викладачі й, можливо, студенти академії.
Статті у виданні різні за обсягом залежно від теми, джерельної бази й
стану вивчення цієї проблематики. Автори використали здобутки і досягнення
попередніх студій, зазначаючи це в списках літератури і роблячи вказівки на
археографічні джерела та архівні збірки.
За змістом статті енциклопедії становлять такі групи: оглядові статті про
Острозьку академію і соціокультурний контекст, у якому вона функціонувала;
персоналійні статті про викладачів і випускників академії, діячів культури ХVІ­
ХVІІ ст., причетних до неї; статті про Острозьку друкарню та її продукцію;
персоналійні статті про вчених XIX­XX ст., які досліджували історію Острога
та Острозької академії, а також історіографічний огляд острогіани, у якому
розглядаються також напрацювання сучасних дослідників; статті про
окремих діячів та інституції, які сприяли збереженню історичної пам’яті про
Острозьку академію.
Окрему структурну частину цієї книги становлять ілюстративні матеріали
– кольорові і чорно­білі світлини, репродукції гравюр і портретів, старовинних
ікон і скульптур, які мають наукове й пізнавальне значення.
Сподіваємося, це видання стане в пригоді історикам, літературознавцям,
культурологам, усім, хто цікавиться славним минулим нашої Батьківщини.
Ігор ПАСІЧНИК, Петро КРАЛЮК
А
Акт поділу володінь “Іван Друкар” проживав на Зарванській вули-
князя В.-К. Острозького ці, а “Тишко Друкар” – на “Заваллі” (тобто
за міським валом). Згаданий піп Наливайко,
між його синами Янушем
“Іг натій”. Кілька разів трапляється прізвище
і Олександром 1603 року
Ля тош. У другій частині міста в “Пригород­
ку” записано: двір, “де Лятош мешкає”, а в
Один із найважливіших документів істо-
першій частині міста після опису “Завалля”
рії Острога періоду діяльності ОА. Ще за
зазначені селяни (“хлопи”) різних власників,
жит тя її фундатора князя В.­К. Острозького
із них “хлопи панські, що Лятош держить”, їх
(1526-1608) між його нащадками, синами
перераховано 10 імен, а після жителів Бель-
Яну шем (1554-1620) і Олександром (1571-
мажа (сучасна околиця Острога) значиться:
1603), відбувся поділ усього батьківського
“хлопи, коториє Лятос держит на Холюсе” (у
не рухомого майна – земельних володінь кня-
польській транскрипції ця місцевість назва-
зів Острозьких. Був занесений до ґродської
на “Хорноща”). Там вказані 15 імен селян,
кни ги міста Нового Корчина біля Сандомира
назви двох порожніх ділянок, млиночок, со-
(Польща) 20 березня 1603 року. Опис воло-
лодовня і бровар. Уперше в науковій літе-
дінь розпочав ся 10 березня того ж року і
ратурі фрагменти тексту цього акта подав
три вав до 17 березня. Збереглася низка копій
Я. Перлштейн.
цьо го опису в архівах України, Польщі, Ро-
сії. В акті зафіксована тогочасна топографія Видання: Описи Острожчини другої половини XVI
Ост рога. Вказується розташування вулиць і – першої половини XVII ст. / Упоряд. В. Ата-
манен ко. – Київ – Острог – Нью-Йорк, 2004. –
бу дівель, оборонних, культових, замкових,
С. 75, 77, 78, 79, 82.
пуб лічних і приватних (міщанських і шляхет-
Джерела: ЛННБУС. – Ф. Радзимінських. – № 181. –
ських) споруд, імена власників будинків, VI, Ч. 4; Краківський воєводський архів. Сек ц ія І
професії мешканців міста, їх повинності й (на Вавелі). Архів Сангушків (AS). – Од. зб. 63;
РДІА (С.-Петербург). – Ф. 823. – Оп. І. – Канце -
обов’язки, розмір податків міського населен-
лярія митрополитів греко-уніатських церков. –
ня. Перераховані села і фільварки великої
Од. зб. 262; ЦДІАУК. – Ф. 223. Колекція серія
території не тільки цього, а й сусідніх регіо- “Б”. – Од. зб. 332.
нів. Також, вказано місце розташування ОА Література: Ковальский Н. П. Акт 1603 г. раздела
владений князей Острожских как исторический
– на території так званого “Пригородка”
источник // Вопр. отечественной историографии
– бі ля Замкової гори в напрямку до міста (з
и источниковедения. – Днепропетровск, 1975.
пів нічного боку). Тут знаходились “друкар- – Вып. 2. – С. 113-137; Його ж. До історії Ост-
ня і школа” (тобто ОА), які перебували розь кої друкарні (кінець XVI – поч. XVII ст.) //
Те зи доповідей Другої наук. конф. Криворізько-
у спільній юрисдикції обох князів, синів
го загальнонаукового фак-ту (Дніпропетровсь-
кня зя В.­К. Острозького. У цьому ж описі
ко го держ. ун-ту). – Кривий Ріг, 1965. – С. 31-
наяв ні імена трьох острозьких друкарів і міс- 33; Його ж. Документальні письмові джерела
ця їх проживання: “Федор Друкар” мешкав на з історії Острога // Матеріали І-ІІІ наук.-кра-
єз. конф. “Острог на порозі 900-річчя” (1990-
“За річчі і Залужжі за монастирем і ятками”,