Реформа кримінального судочинства в Україні: суд присяжних vs суд шефенів

6 Pages·0.472 MB·Ukrainian

by  Оверчук Сергій Володимирович.

Web-кафедра права Сергея Оверчука
http://kafedr.at.ua

УДК 342(063)+343.98(063)
Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики:
Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 95-
річчю з дня народження професора М.В. Салтевського (м. Одеса, 2 листопада
2012 року.) - Одеса: Фенікс 2012. - 525 с.

1
Оверчук С.В. Реформа кримінального судочинства в Україні: суд
присяжних vs суд шефенів // Актуальні проблеми кримінального права,
процесу та криміналістики: Матеріали IV міжнародної науково-практичної
конференції, присвяченої 95-річчю з дня народження професора М.В.
Салтевського (м. Одеса, 2 листопада 2012 року.) - Одеса: Фенікс, 2012. -
С.420-423
С.В. ОВЕРЧУК
кандидат юридичних наук, адвокат
Рівненський інститут Київського університету права НАН України

РЕФОРМА КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ:
СУД ПРИСЯЖНИХ VS СУД ШЕФЕНІВ

Конституція України закріпила безпосередню участь народу у здійсненні
правосуддя через народних засідателів і присяжних. Проте знадобилось майже
тринадцять років для законодавчого впровадження суду присяжних в Україні.
Прийнятий Верховною Радою новий Кримінальний процесуальний кодекс
України закріпив процесуальну складову функціонування суду присяжних в
Україні, а внесені в Закон України «Про судоустрій і статус суддів» зміни
визначили організаційні моменти його створення.
Однак, докладний аналіз новацій ставить під сумнів факт впровадження
інституту суду присяжних, що вимагає дослідження норм нового КПК України,
які врегулювали функціонування цього суду та визначили його відповідність
доктринальним положенням судового права щодо участі народу у здійсненні
правосуддя. З цією метою необхідно провести дослідження, яке б визначило,
який конкретно правовий інститут впроваджено в Україні під назвою «суд
присяжних».
За визначенням відомого руського процесуаліста І.Я. Фойницького,
історії процесу участь народного елементу в судово-кримінальній діяльності
відома в різних формах, які можуть бути зведені до наступних типів: 1) суд
2
всього народу; 2) судні мужі або шефени старого німецького права (Schoffen);
3) станові суди; 4) присяжні засідателі; 5) судові засідателі або шефени нового
німецького права [1, с. 119]. Сучасні системи судового права визначають дві
основні правові форми залучення представників суспільства до розгляду
кримінальних справ: суд присяжних та суд шефенів. Відзначимо, що інститут
шефенів впроваджувався в багатьох країнах під різними назвами: асизів
(Франція, Італія), народних засідателів (СРСР). Проте сутність цих
процесуальних форм залишалась єдиною. Крім того, суд шефенів є
самостійним правовим інститутом, а не європейським підвидом суду
присяжних.
Отже, з метою диференціації процесуальних форм участі народу у
здійсненні правосуддя необхідно виділити їх індивідуальні ознаки, які
притаманні винятково їм, та встановити, яка форма участі народу впроваджена
в кримінальному процесі України.
Згідно з п. 3 ст. 31 нового КПК України, кримінальне провадження в
суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено
позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних
суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох
професійних суддів та трьох присяжних. Новели до Закону України «Про
судоустрій і статус суддів» визначили статус присяжного та народного
засідателя. Водночас у Цивільному процесуальному кодексі України
передбачено, що у випадках, встановлених цим кодексом, цивільні справи у
судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох
народних засідателів, які при здійснені правосуддя користуються всіма правами
судді (п. 2 ст. 18 ЦПК України).
Із змісту вищенаведених норм випливає, що вимоги статей 124 та 127
Конституції України стосовно запровадження інститутів присяжних та
народних засідателів, виконано. Проте доцільно проаналізувати, яким
конкретно формам участі народу у здійсненні правосуддя відповідають
закріплені в українських процесуальних кодексах зазначені склади суду.
3
Найбільш характерною ознакою, яка відмежовує суд присяжних від суду
шефенів, є їх внутрішня архітектура. Особливістю суду присяжних є його поділ
на дві автономні колегії: колегію присяжних та колегію професійних суддів. Це
дозволяє відокремити питання про винність від питання про покарання. Г.І.
Чангулі підкреслює, що саме роздільна нарада присяжних засідателів без участі
суддів-професіоналів є істотною особливістю такого суду і саме у
самостійності прийняття присяжними засідателями рішень полягають переваги
цієї форми суду і головний засіб позбавлення існуючого суду від недоліків [2, с.
711]. Така специфіка складу суду створює систему важелів і противаг проти
свавілля, збільшує вірогідність прийняття справедливого рішення, обмежує
можливість зловживань та тиску на суд. Побудова суду з двох окремих частин
дозволяє поєднати застосування природного та позитивного права, а, отже,
максимально наблизитись до ідеалу органу правосуддя.
На відміну від суду присяжних, в шефенському суді створюється лише
одна нероздільна колегія змішаного складу, в якій поєднуються коронний та
народний елементи.
Виходячи з відмінностей у внутрішній структурі судів випливає і суттєва
різниця у функціональних повноваженнях присяжних та шефенів. Так, в суді
присяжних лава присяжних вирішує питання факту, а професійні судді питання
права. Шефени під час судового процесу прирівнюються за статусом до
професійних суддів, тобто питання факту і права вирішуються ними спільно в
єдиній колегії
Слід також відзначити, що шефени разом із суддями зобов’язані
мотивувати прийняте рішення по справі, тоді як присяжні свій вердикт не
мотивують.
Вирок суду присяжних набирає законної сили з моменту проголошення і
не може бути оскаржений в апеляційному порядку. У разі скасування вироку,
суд касаційної інстанції призначає новий судовий розгляд у суді першої
інстанції в іншому складі суду. Такий підхід цілком відповідає ідеї суду
присяжних. Нагадаємо, що відповідно до світової судової практики вирок суду
4
присяжних у касаційній інстанції може бути скасований лише у випадку
порушень процесуального законодавства. Жодні сумніви щодо правильності і
обґрунтованості вердикту не є підставою для перегляду кримінальної справи.
На відміну від вироків суду присяжних, вироки шефенського суду можуть бути
переглянуті в апеляційному порядку. Проте в Радянському Союзі рішення судів
за участю народних засідателів не переглядалися в апеляційному порядку
внаслідок відсутності такого провадження. Відповідно ця ознака суду шефенів
не бралась до уваги.
Шефени відрізняються від присяжних також і тим, що вони, на відміну
від останніх, обираються для участі не в одній судові справі, а для низки справ
протягом встановленого терміну їх повноважень. Проте ця ознака, на думку
професора А.А. Тарасова, не має універсального характеру [3, c. 261].
Отже, суд присяжних та суд шефенів мають як схожі, так і відмінні
характерні риси. Відповідно до наведених ознак, суд за участю народних
засідателів в цивільному процесі України є класичним зразком суду шефенів.
Однак, чи відповідає ознакам власного інституту запропонований законодавцем
в новому КПК України суд присяжних?
Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає суд присяжних
в складі однієї, а не двох колегій, в якій представники народу спільно з
професійними суддями вирішують питання як права, так і факту. Вирок такого
суду має бути вмотивованим та може бути переглянутий в апеляційному
порядку. Присяжні, як і народні засідателі під час розгляду і вирішення справ
користуються повноваженнями судді. Фактично присяжні і народні засідателі
мають однаковий статус та обов’язки, визначені в одних і тих же статтях
Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 54, 57). Проте
присяжні обираються лише на одну справу.
Зіставивши характерні риси суду присяжних та суду шефенів можна
стверджувати, що в Україні пропонується запровадити в кримінальному
судочинстві під назвою «суд присяжних» суд шефенів, але за участю народних
засідателів ad hoc. Такий підхід законодавця фактично призвів до створення
5
сурогатного суду, який не відповідає класичним формам участі народу у
здійснені правосуддя.
Зміни в кримінально-процесуальному законодавстві України в напрямку
подальшої диференціації процесуальної форми, окрім усього зазначеного,
потребують чіткої визначеності на доктринальному рівні. Взаємозаміна понять
є хибним кроком у національній правовій науці. Так, керуючись мотивацією
українських авторів КПК, можна з упевненістю визнати радянський суд за
участю народних засідателів судом присяжних європейського зразка. Адже він
також є різновидом суду шефенів та забезпечує реалізацію участі народу у
здійсненні правосуддя.
Таким чином, в Україні під назвою «суд присяжних» запроваджено суд
шефенів (суд за участю народних засідателів), який має іншу правову природу
та не відповідає правовій сутності інституту суду присяжних. Конституція
України (статті 124 та 127) чітко розмежовує дві форми здійснення правосуддя:
народними засідателями і присяжними. Виходячи з цього, право особи постати
перед судом присяжних залишається не реалізованим, а вимога Конституції
України щодо створення суду присяжних – не виконаною. Перспективи
подальшого розвитку національного законодавства вбачаються у впроваджені
класичної форми суду присяжних з роздільними колегіями.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. / И.Я.
Фойницкий. – СПб., Альфа, 1996. – Т.1. – 552 с.
2. Чангулі Г.І. Суд присяжних – анахронізм чи необхідність? / Г.І.
Чангулі // Антологія української юридичної думки. В 10 т / Редкол. Ю.С.
Шемшученко (голова) і ін. Т.9 Юридична наука радянської доби. – К.,
Юридична книга, 2004. – 846 с.
3. Тарасов А.А. Единоличное и коллегиальное в уголовном процессе:
правовые и социально-психологические проблемы / А.А. Тарасов. – Самара:
Изд-во „Самарский ун-т”, 2001. – 312 с.
6