Table Of ContentЯРОСЛАВ АНТОНЮК
УКРАЇНСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ
У ПОСТАТЯХ КЕРІВНИКІВ
ВОЛИНСЬКА ТА БРЕСТСЬКА ОБЛАСТІ
(1930–1955)
ЛІТОПИС УПА
БІБЛІОТЕКА – ТОМ 13
litopys upa
library — vol. 13
yaroslav antoniuk
ukrainian
liberation MoveMent through
the biographies of its leaders
volyn and brest oblasts
(1930–1955)
Toronto — Lviv Published by «Litopys UPA» 2014
ЛІТОПИС УПА
БІБЛІОТЕКА — ТОМ 13
ЯРОСЛАВ АНТОНЮК
УКРАЇНСЬКИЙ
ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ
У ПОСТАТЯХ КЕРІВНИКІВ
ВОЛИНСЬКА ТА БРЕСТСЬКА ОБЛАСТІ
(1930–1955)
Торонто — Львів Видавництво «Літопис УПА» 2014
УДК 94(477.82)-05
ББК 63.3(4УКр3)6-8
А 72
Ярослав Антонюк. Український визвольний рух у постатях
керівників. Волинська та Брестська області (1930–1955)
У книзі зібрано 3141 біографічних довідок про керівників українського
визвольного руху Волинської та Брестської областей. Хронологічно вони
охоплюють 1930–1955 рр., тобто період збройної боротьби оУн на
цих теренах. Підбір даних здійснювався щодо очільників українського
підпілля від регіонального рівня до окремого населеного пункту.
Функціональність довідника посилюють схеми структур підпілля з
урахуванням змін у їхньому керівництві, а також покажчики псевд.
Подані у книзі біографічні довідки опираються на значну джерельну
базу та висвітлюють маловідомі сторінки діяльності оУн та УПА. Вони
неодмінно стануть у нагоді дослідникам визвольних рухів новітньої
української історії, краєзнавцям, а також усім, хто цікавиться минулим
Волині й Західного Полісся.
yaroslav antoniuk. ukrainian liberation Movement through the
biographies of its leaders. volyn and brest oblasts (1930–1955)
The volume contains 3141 biographical references of the Ukrainian
liberation movement leaders of Volyn’ and Brest oblasts (regions). They cover
the years 1930–1955; the period of the OUN struggle on these territories.
The collected information covers all societal levels, from the village to region.
The organizational schemes provided here, the changes in the leadership,
and the index of their pseudonyms (nom de guerre) make the book
functionally useful. The biographic notations are based on a considerable
source base and provide little known facts about OUN and UPA activity. The
book, therefore, should be useful to researchers of the Ukrainian liberation
movements, of the Regional Studies and to all who are interested in the past
history of Volyn and Western Polissia.
КореКТА:
Леся Луньо-ДуДа, Євген Луньо
ор襳нАЛ-мАКеТ
анна ЛаДик
ВіДПоВіДАЛЬниЙ реДАКТор
Петро Й. ПотіЧниЙ
ЗАСТУПниК ВіДПоВіДАЛЬноГо реДАКТорА
ігор Гомзяк
ISBN: 978-966-2105-56-8 (Ukraine) © Літопис УПА, 2014
ISBN: 978-1-897431-59-7 (Canada) © Litopys UPA, 2014
… ми не будем, не будем рабами
і не хочем носити ярма! …
михайло Сорока.
“Гімн кенґірського повстання”
Пам’яті героїчного зриву до волі
політв’язнів радянських концтаборів
присвячується
60-річчя
Кенґірського повстання
(1954–2014)
Кенґірське повстання супроти свавілля радянської репресивно-
каральної системи відбулося в одному з таборів “Стєплаґу” в с-щі
Кенґір у Казахстані та протривало з 16 травня до 26 червня 1954 р. У
повстанні брало участь понад 8000 в’язнів різних національностей,
значну частину яких становили саме українці, колишні підпільники
оУн та вояки УПА. Війська мВС СрСр жорстоко розправилися з
повстан цями. Зокрема, кілька сотень беззбройних жінок, вбраних у
вишиванки, які стали живою стіною перед емведистами, були роз-
давлені танками. і хоч Кенґірське повстання було потоплене в крові,
однак спричинило реорганізацію та подальшу ліквідацію системи
концтаборів ҐУЛАҐ СрСр і звільнення великої кількості політв’язнів.
ВСТУП
Вивчення діяльності підпілля УВо, оУн та УПА, яке на науково-
му рівні розпочали діаспорні науковці, нині активно продовжують
українські історики. З накопиченням дослідниками величезного
масиву інформації про український визвольний рух, неодмінно по-
стає проблема її систематизації. Саме тому на часі актуальним є
написання біографічного довідника про керівництво українського
визвольного руху на рівні окремого регіону.
Враховуючи найбільшу культурно-історичну спорідненість та
рівень інтегрованості у структурах українського націоналістично-
го підпілля, було вирішено присвятити його Волинській та Брест-
ській обл., які нині знаходяться у різних державах. Слід зазначити,
що межі підпільних територіальних утворень, їхнє підпорядкування
та функції підрозділів постіно змінювалися. Тому у таблицях і тексті
довідника було здійснено спробу прослідкувати цю динаміку.
Хронологічні рамки довідника охоплюють період 1930–1955 рр.
нижня межа зумовлена виникненням осередків оУн на території
Волинської обл., а верхня – їхнім зникненням. Брестська обл. по-
вністю цьому гармонується, адже розбудова українського підпілля
розпочалася у ній пізніше, а завершилася раніше.
Критерієм підбору біографічних довідок була посада досліджу-
ваної особи у підпіллі оУн і УПА. нижчою – ройовий (військова) та
станичний (організаційно-територіальна) і усі вищі до крайового
рівня. До уваги була взята й та обставина, що керівники підпілля
часто змінювали посади й місце проживання. Тому у довіднику були
враховані усі, хто в окреслених межах дослідження перебували на
території Волинської або Брестської обл.
У ході роботи над довідником ставилося завдання не лише
введен ня до наукового обігу нових фактів, а передовсім їхній аналіз
та систематизація. метою довідника є спрощення пошукової роботи
науковців, підняття на якісно новий рівень краєзнавчих досліджень
та пробудження в громадян України інтересу до власної історії.
методологічною основою роботи є принципи історизму, сис-
темності й об’єктивності. Вони стали головними умовами для до-
сягнення неупередженості та достовірності інтерпретації істо-
ричних фактів, забезпечили написання довідника з врахуванням
конкретно-історичних обставин.
У роботі використано низку загальнонаукових і спеціальних
методів. Зокрема, проблемно-хронологічний метод застосова-
но для виділення у досліджуваній проблемі ряду напрямів, кожен
7
з яких розглядався у хронологічній послідовності, порівняльно-
історичний – для встановлення схожих та відмінних рис, ретро-
спективний – для відображення причинно-наслідкових зв’язків.
незважаючи на значний науковий доробок у вивченні діяльнос-
ті оУн і УПА, окреме наукове дослідження їхніх низових ланок лише
нещодавно розпочалося. Умовно за тематичною спрямованістю,
походженням і періодом написання наявну історіографію можна
розділити на три групи:
– радянські історики, які вивчали діяльність українського
націонал істичного підпілля винятково з метою пропаган-
дистської протидії;
– діаспорні автори, більшість яких у минулому були учасника-
ми антирадянських політичних сил;
– сучасні українські та закордонні історики.
найменш репрезентативною є перша група. Представлена вона
переважно радянськими публіцистами, які у своїх статтях та книгах,
написаних на основі спогадів та документів, подавали біографічні
дані про керівників українського націоналістичного підпілля. Вони
намагалися довести, що оунівське підпілля було витвором інозем-
них спецслужб, локальним явищем, представляло інтереси лише
незначної частини українського суспільства – заможних селян, які не
бажали втратити свої, нібито величезні статки. Участь в антирадян-
ському підпіллі незаможних селян пояснювали низьким рівнем осві-
ти. Крім значної суб’єктивності, їхнім недоліком є неточність даних,
пов’язана з недостатньою обізнаністю з проблемою.
Цілком протилежну позицію в оцінці діяльності керівників
україн ського визвольного руху займають діаспорні автори. Їхні
праці, переважно, також є публіцистикою. Через певні обставини,
за кордоном опинилась досить незначна кількість документів укра-
їнського націоналістичного підпілля. Частина з них втрачена, інші
зберігаються у колекціях приватних осіб, осередках діаспори різ-
них країн. Тому діаспорні історики досліджували передовсім робо-
ту центральних органів оУн і УГВр в Україні та на еміграції. Тобто
лише опосередковано охоплювали територію Волинської та Брест-
ської обл. Серед них найбільш інформативним є біографічний до-
відник П. Содоля «Українська Повстанча Армія, 1943–1949», який
був першим науковим виданням у цьому напрямку.
Серед сучасних українських істориків, які здійснили найбільший
внесок у дослідження діяльності окремих керівників оУн та УПА на
території Волині та Західного Полісся, слід виділити і. марчука,
який видав окремі публікації та монографії, присвячені м. Андро-
щуку, братам Буслам, р. Волошину, А. маєвському, Ф. одрачу та
8
н. Хасевичу. Значну наукову роботу у даному напрямку здійсни-
ли історики В. В’ятрович, В. івченко, о. іщук, В. Ковальчук, м. По-
сівнич, Г. Стародубець та ін., а також краєзнавці – Г. Беземський,
П. Боярчук, В. Данилюк, А. Криштальський, Я. Лавренюк, і. ольхов-
ський, і. Пущук, м. руцький, В. Трофимчук, Ю. Хлопчук, Я. Царук та
ін. Дослідити динаміку змін у структурі та функціях підпілля оУн та
УПА на території Волинської обл. допомогли праці о. Вовка, о. Да-
рованця, м. Кучерепи, о. Ленартовича та і. марчука.
Серед нечисленних дослідників діяльності оУн і УПА на тери-
торії Білорусії можна виділити і. Валахановича, В. Гуленка, В. Сер-
гійчука, і. Пущука та А. Кукурудзу.
Для написання довідника було залучено значну кількість істо-
ричних джерел, які характеризують діяльність керівників українсько-
го націоналістичного руху на території Волинської та Брестської обл.
За місцем походження їх можна розділити на декілька груп:
– матеріали, створені підпіллям оУн і УПА;
– радянські документи урядових, партійних і громадських
орга нізацій та установ;
– документація радянських силових органів.
– польські документи силових органів.
За родово-видовою класифікацією джерела поділяються на:
документальні (судово-слідчі, діловодчу документацію, статистич-
ні, нормативні та ін.), оповідні (художні, публіцистичні, політичні
твори і навчальна література), особистого походження (мемуари,
щоденники, записники), періодику (офіційну і підпільну), матеріали
конкретно-соціологічних досліджень. У джерелознавстві новітньої
історії України окремо виділяють документи і матеріали антира-
дянського підпілля, які за класифікацією відповідають приватним
актам, та в той же час містять характерні особливості інших видів.
Серед неопублікованих документальних матеріалів найбільш
знач ний масив, використаний у дослідженні, складають судово-
слідчі джерела радянських силових органів. Головним чином вони
представлені фондом припинених (реабілітованих) (Ф. П.) архівно-
кри міналь них справ Галузевого державного архіву Служби Безпеки
України, а також управлінь Служби Безпеки України у Волинській та
рівненській обл. Загалом, Ф. П., незважаючи на його обсяг, є похід-
ним і вибірковим, тому що формувався не в міру закінчення слід-
ства і передання справ в архів, а в міру перегляду архівно-слідчих
справ, їхнього припинення і прийнят тя рішень про реабілітацію.
отож, цей фонд, що почав формуватися лише з 1954 р., є тіль-
ки частиною того масиву слідчих справ, які велися радянськими
репрес ивними органами.
9
на жаль, через відсутність відповідної нормативної бази, біль-
шість матеріалів архівно-кримінальних справ обласних УСБУ перебу-
вають в основному фонді та недоступні для науковців. Здебільшого,
їхня інформативна вартість є вищою за Ф. П., адже стосується осіб,
які вчинили, з погляду радянського законодавства, особливо важкі
«злочини». Серед них багато керівників різних ланок оУн та УПА.
За джерелознавчою характеристикою вони належать до під-
групи – слідчі матеріали, їхню основу складають протоколи обшуку
та огляду, протоколи слідства, допитів звинувачених і свідків, очних
ставок, донесення агентів, листування слідчих органів, речові до-
кази та ін. меншою мірою дані джерела відносяться до підгрупи –
судові документи (протоколи судових засідань, допитів по справі,
вироки судів тощо). особливістю архівно-кримінальних справ є
їхня персоніфікація, тобто кожна з них стосується долі однієї або
декількох репресованих осіб. При проведенні слідчих дій увагу
звертали на найменші деталі антирадянської діяльності підозрю-
ваного, намагалися їх аргументовано довести, що дає багатий біо-
графічний матеріал для довідника. Утім, використовуючи свідчення
з архівно-кримінальних справ, потрібно зазначити, що такого роду
джерела є до певної міри суб’єктивними. Затримані, щоб не нара-
жати на небезпеку себе та свою родину, приховували від слідчих
компрометуючу інформацію: час вступу до підпілля, займану по-
саду, участь у боях з радянськими збройними формуваннями, про-
ведення диверсій та терактів, називали вигадані псевда, прізвища,
імена, змінювали біографічні дані1. Зважаючи на це, необхідно кри-
тично сприймати отриманий з даного джерела матеріал.
Частина архівно-кримінальних справ з УСБУ була передана
державним обласним архівам. Проте, у зв’язку з недосконалістю
українського законодавства, більшість сучасних дослідників також
не мають доступу до даних джерел. При написанні вдалося опра-
цювати і залучити до дослідження судово-слідчі джерела з Держав-
ного архіву рівненської обл. (ДАро), які належать до Фонду р-2771
«Архіву УКДБ у рівненській області». Так, підбірка справ на уро-
дженців Дубровицького та Зарічненського р-нів рівненської обл.
дозволила дослідити керівництво підпілля оУн та УПА Столинщини
й Пінщини Брестської обл.
недоліком припинених архівно-кримінальних справ з архівів
УСБУ є їхня суб’єктивність, адже арештована особа, знаходячись
під тиском слідчих, нерідко зазнаючи фізичних і духовних тортур,
1 марчук і. образ волинського повстанця на матеріалах архівно-кри-
мінальних справ // наукові записки національного університету «острозьк а
академія»: історичні науки. – острог, 2013. – С. 36.
10
