Table Of ContentЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УРСР
В м. КИЄВІ
г е н е р а л ь н и й о п и с
ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
1765— 1769 рр. Г?
ПОКАЖЧИК НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
КИЇВ — 1959
Редактор І. Л. Бутич
Покажчик склали:
Л. А П#п®ва, К. Г. Ревнивцев а
ПЕРЕДМОВА
Генеральний опис Лівобережної України 1765 —
1769 рр., який в історичній літературі відомий під назва
ми Генеральний опис Малоросії та Рум’янцевський
опис, — надзвичайно важливе джерело для вивчення еко
номічних і соціальних відносин у другій половині
XVIII ст. Десятки років цей пам’ятник соціально-еконо
мічної історії України перебував у різних сховищах краї
ни і це до певної міри було гальмом у справі його ви
вчення. І тільки в 1958 р. була в основному завершена
концентрація матеріалів Генерального опису в Централь
ному державному історичному архіві УРСР в Києві К
Однак, використання опису й зараз дуже утруднюєть
ся, бо в ньому немає науково-довідкового апарату. Про
стий перелік справ Генерального опису, складений у ко
лишньому Центральному державному історичному архіві
давніх актів у Києві в 1938 році, незручний для користу
вання, бо він ке дає відповіді на питання, в якій справі
шукати відомості про той чи інший населений пункт.
Опис матеріалів, які до останнього часу зберігалися в
філіалі ЦДІА УРСР в м. Харкові, теж має істотні недо
ліки.
Щоб ліквідувати цю прогалину в створенні науково-
довідкового апарату і тим самим полегшити дослідникам
використання матеріалів Генерального опису, ЦДІА
УРСР в Києві склав до нього покажчик населених
пунктів.
1 Досі перебуває в рукописному відділі Державної публічної
бібліотеки УРСР опис першої Гадяцької сотні Гадяцького полку та
опис Баришівської сотні Переяславського полку.
\ З
*
У другій половині XVIII ст., коли на престол стала
Катерина II, посилилась колонізаторська політика цара
ту. Спираючись на українських феодалів, царський уряд
прагнув зміцнити своє панування над народними масами.
Відбулися дальші зміни в адміністративно-політичному
устрої України. В 1764 р. Катерина II остаточно лікві
дувала гетьманство і управління Лівобережною Украї
ною доручила Малоросійській колегії на чолі з прези
дентом графом П. О. Рум’янцевим.
Призначаючи Рум’янцева президентом Малоросій
ської колегії, Катерина II дала йому таємну настанову,
в якій серед справ, що вимагали особливої пильності, бу
ли названі і «весьма вредные, как владельцам, так и
самим посполитым людям, с места на место переходы».
Першим кроком діяльності Рум’янцева було прове
дення перепису населення і господарства з метою збіль
шення податків. Переписи, або як ще вони називалися
ревізії, на Україні проводилися й раніше. Тільки за
К. Розумовського таких ревізій було три (1751, 1753,
1756). Всі ці ревізії мали фіскальну мету, але царський
уряд цим не задовольнявся. Щоб збагатити казну за ра
хунок збільшених податків, треба було мати докладні
відомості про кількість населення України і його еконо
мічне становище.
4 листопада 1763 р. Катерина II дала Сенатові указ
про перепис на Україні.
На підставі цього указу Сенат розробив спеціальну
інструкцію про порядок перепису, згідно якої на облік
треба було взяти все населення з зазначенням його ста
нової приналежності. Особливо підкреслювалось, що се
ляни мають бути записані на тому місці, де їх застане
ревізія. Інтереси селян під час перепису взагалі не бра
лися до уваги. В інструкції про перепис говорилося пря
мо: не питати і не писати, скільки вони панові податків
платять. Перепис сприяв зміцненню кріпацтва на Украї
ні, закріпленню земельних володінь за державцями, у
яких не завжди були юридичні документи на землеволо
діння, санкціонував фактичну владу над селянами.
4
Згідно розпорядженню Рум’янцева від 9 вересня
1765 р. перепис проводився за чотирма формами.
Перша форма призначалася для перепису міст і міс
течок. Друга (найбільш детальна) — для перепису корон
них урядових і монастирських маєтків. За третьою фор
мою описувалися поміщицькі (старшинські) маєтки, а
за четвертою — козацькі володіння.
Для проведення перепису в кожному полку була ство
рена спеціальна комісія на чолі з російським офіцером
До складу комісії входили молодші офіцери з полків,
що стояли тоді на Україні, а також по два представники
від козацької старшини. Особовий склад комісій в про
цесі роботи часто мінявся.
Комісіям були надані великі повноваження. Місце
вому населенню наказувалося всіляко сприяти їх робо
ті. Ревізори мали детальні інструкції і форми описів. Як
правило, описи заздалегідь заготовлялися управителями,
прикажчиками і подавались переписувачам, коли ті при
їжджали до населеного пункту.
Перепис почався в жовтні 1765 року і тягнувся до
1768 р. У зв’язку з початком російсько-турецької війни
Рум’янцев 10 лютого 1769 р. наказав припинити перепис,
хоча в більшості полків ця робота не була закінчена
(Полтавському, Миргородському, Лубенському, Переяс
лавському та ін.). Виняток становить тільки Київський
полк, в якому перепис був закінчений в серпні 1767 р.
Це підтверджується розпорядженням Рум’янцева від 19
жовтня 1767 р. про передачу матеріалів опису Київського
полку до архіву Малоросійської колегії в Глухові.
У результаті роботи комісій відклалися у вигляді чер
неток і біловиків такі категорії матеріалів: а) відомості,
складені ревізорами; б) відомості, складені для ревізо
рів місцевими концеляріями або феодалами та їх упра
вителями. Окрему групу становлять документи про під
твердження прав на володіння землею, маєтками, тощо.
Відомості, як правило, написані скорописом другої
половини XVIII ст., часто крючкуватим і важким для
читання. Читання полегшується тим, що відомості писа
лися за шаблоном, хоча цей шаблон і не завжди витри
мувався, зокрема в чернетках.
Між чернетками і біловиками істотної різниці немає,
але є відміни у зовнішньому вигляді. В чернетках від
сутні рубрики і розподіл опису на дві половини. Крім
5
того, в чернетках зустрічаються такі відомості про життя
посполитих, які відсутні в біловиках. Так подекуди на
водяться дані про панщину, «отбутки», чого в біловиках
нема.
Поміщицькі відомості інколи супроводжуються ра-
портами-донесеннями про зміни, які сталися з часу скла
дання опису ревізорами, але ці зміни здебільшого не
значні. У донесеннях зустрічаються і відомості про зміни,
що пройшли з часу попередньої ревізії.
Зміст Генерального опису Лівобережної України
1765—1769 рр. коротко зводиться до такого:
Двори кожного населеного пункту переписувалися в
певному порядку. З одного боку аркуша відомості напи
сані: назва вулиці, номер двору; потім ідуть графи для
будівель: в першій зазначено число покоїв, у другій —
людських, хат, у третій—комор для поклажі, в четвертій—
конюшень, у п’ятій — повіток, є і особливі позначення
про те, які вони — рублені чи плетені.
В описах поміщицьких, козацьких дворів цифри е
майже завжди в усіх графах, в описах дворів посполитих
і підсусідків завжди є цифри в графі про кількість хат і
рідше — садів. Потім іде рубрика під назвою «чини та
імена», де вказується чий посполитий (підсусідок), якого
звання, звідки родом, місце народження, де жив раніше
і скільки років перебуває у даногр власника.
Про кожний двір повідомлялось:
1) Хто в ньому живе і звання (прізвище, ім’я та по
батькові, стан здоров’я, вік, звідки родом, з яко^о часу
перебуває в данному званні, ім’я та по батькові його
дружини, її вік, стан здоров’я, звідки родом і з якого
звання, звідки родом, місце народження, де жив раніше,
стан. Про одружених подавались ті ж відомості, що й
про главу сім’ї).
2) Скільки підсусідків живе в дворі, їх вік, стан здо
ров'я, скільки робітників, їх прізвища, імена та по бать
кові, вік, умови найму.
3) Права на володіння двором (куплений, дістався
в спадщину, або іншим шляхом придбаний, за якими
документами. Якщо двір куплений, то в кого, коли і за
яку суму. Якщо є документ, що підтверджує це, то зазна
чається за яким номером він вміщений у розділ доку
ментів).
4) Скільки орної землі і кому з членів двору вона на
6
лежить, площа землі і в скількох руках і скільки (число)
нив (ділянок), кількість хліба, що на них висівається і
якого саме, віддаль від села. Також зазначається, скіль
ки нива має триаршинної міри саженів навколо, в кого,
коли і за яку суму куплена, чи є документи на право
володіння.
Аналогічні відомості подавалися і про ліси та сіно
жаті.
Переглянувши опис, зразу можна помітити, як важ
ко визначати розмір землі. Піддаються деякому
обліку, наприклад, опруги. Що ж стосується відношення
днів до четвертей, то воно дуже не стале. Наприклад, в
опису зустрічається таке: за день висівають півчетверті,
або за два дні — четверть. Але бувають випадки, коли
записано так: за три дні висівають шість четвертей.
Ще важче розібратися в розмірах лісу чи сіножаті.
Ліс мірявся тільки навколо верстами, або саженями. Про
сіножаті теж вказується міра навколо трьохаршинними
саженями. Зверх того зазначається, що на даному лузі
накошується стільки то копиць сіна, а з них — возів, при
чому в одному возі рахується п’ять копиць. Часом гово
риться і про якість трави: «осоковита», або «средствен-
на».
Нижче описуються промислові підприємства, винни
ці, млини, пасіки тощо, з вказівкою на розмір прибутку
від них.
Потім наводяться відомості про скот — воли, корови,
коні з поділом їх на старих і молодих (вказуються роки),
про вівці, ягнята, кози, свині і поросята. Але цей поділ
на старих і молодих не завжди є.
У другій частині опису йдеться про самих господарів.
Тут зазначається, скільки хліба і якого посіяно в поточ
ному році, чим ще займаються ті, що живуть у дворі
землевласника. Якщо ремеслом, то який від нього річ
ний прибуток, скільки платять до цеху і чи відбувають
інші повинності, які ще мають заробітки. Подаються ві
домості і про виплату від кожної хати консистенської
дачі, або рублевого окладу, який зрідка також нази
вається квартальними грошима 1.
У деяких відомостях (в кінці) подаються зведені таб
1 Податок на утримання російських військ, розквартированих
на Україні.
7
лиці про вік населення, про розміри земельних володінь,
консистентської дачі і грошових повинностей власни
кам.
Великий науковий інтерес становлять копії докумен
тів, що додаються до відомостей, як підтвердження прав
на володіння землями, маєтностями тощо. Здебільшого
це універсали, купчі записи на землю, ліси, сіножаті,
двори, заповіти, дарчі записи про передачу майна, про
обмін грунтів, колективні прохання козаків і посполитих
та ін. Вони охоплюють період XVII—XVIII ст. і стосу
ються питань землеволодіння, розвитку промисловості
в надрах феодального суспільства, соціально-економічної
залежності селян від старшини (зазначається кількість
днів панщини та інші повинності), класової боротьби.
З приводу достовірності даних Генерального опису
були висловлені різні думки К Так, наприклад, Багалій
вважає, що перепис проводився ретельно і він є досто
вірне джерело. Рклицький, навпаки, схилявся до думки,
що опис має серйозні недоліки, а Червіиський взагалі ви
словлював недовірі до опису.
Максимович та інші зайняли проміжну позицію. Вони
говорили, що опис — цінне джерело, але користуватися
ним треба обережно. Максимович у праці «Деятельность
Румянцева-Задунайского по управлению Малороссией»
підкреслював, що найвірогіднішими є ті дані, які були
найлегші для реєстрації. Це населення, його число і
склад, скот, двори, будівлі, торгово-промислові підпри
ємства. Інші дані, про які ревізори могли дізнатися тіль
ки з уст населення, менше викликають довір’я. Це при
бутки від промислових підприємств, розміри посівів, сі
нокосів, тощо.
Особливо складне і заплутане питання про розміри
орної землі, садиб, лісів, лугів. Справа в тому, що до
кінця XVIII ст. на Україні спостерігався страшний різ
нобій мір. Майже кожне місто і містечко мало свої міри.
В 1768 р. після кількох спроб упорядкувати міри, Рум’ян-
цев писав, що навіть у тих відомостях, які надсилаються
полковими канцеляріями на його ім’я, міри і вага зазна
чені не відповідними назвами. Пізніше через 12 років
той же Рум’янцев константував, що не тільки будь-яке
місто, містечко, але й кожний продавець має свої міри.
1 Бібліографію див. у додатку.
8
Повнота і достовірність даних опису в окремих пол
ках і навіть населених пунктах різна. Вони залежали
від організації роботи, від начальника комісії та її чле
нів, від того, як ставилося населення до перепису та
багатьох інших, часто випадкових причин.
Все ж, незважаючи на певну сумнівність даних і за
відсутністю інших джерел, Генеральний опис 1765 —
1769 рр. є найважливішим джерелом для вивчення соці
ально-економічного становища Лівобережної України. На
жаль, зберігся він не повністю. Багато матеріалів
опису загинуло ще в XVIII ст., знищувались вони й
пізніше.
* * *
Вище йшла мова про те, що Генеральний опис Ліво
бережної України був не закінчений. 10 лютого 1769 р.
Рум’янцев наказав припинити перепис і всі матеріали
передати до архіву Малоросійської колегії в Глухові.
Під час приймання опису не дотримувались елемен
тарних правил. Так, описи Гадяцького, Лубенського, Пол
тавського і Стародубського полків були прийняті за ре
єстрами, а Ніжинського та Прилуцького — без реєстрів.
Документи були звалені в безладді у вологому підвалі.
В 1776 р. виявилось, що кілька в’язок опису зігнило, а
саме: дві в’язки Миргородського полку з відомостями
про циган і ревізію Хорольської сотні Полтавсько
го полку, Бакланської і Шептаківської сотень Ста
родубського полку, першої Лубенської, другої Пиря-
тинської, другої Чигриндубравської, першої Сенчан-
ської та Лукомської сотень Лубенського полку. Після
цього матеріали опису були перенесені до кращого
приміщення, за винятком 39 скринь та 16 ящиків
з Генеральним описом Полтавського, Прилуцького і
Стародубського полків, які помістили в кімнаті над по
гребом, склавши один ящик на другий так, що матеріали
не можна було розбирати і вони там продовжували гни
ти. Розбирати і описувати матеріали Генерального опису
Лівобережної України архіваріус Адамович почав піз
ніше. Допомагали йому в цьому десять канцеляристів.
В 1782 р. Генеральний опис був розподілений між
трьома новоствореними намісництвами — Київським,
9
