Гадяцька унія 1658 року

354 Pages·12.921 MB·Ukrainian

by  Сохань П. (гол. ред.) та ін.

ГАДЯЦЬКА
унія
1658 року
ІМСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
імені М. С. ГРУШЕВСЬКОГО НАН УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “КИСВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”
КАНАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ
ГАДЯЦЬКА
УНІЯ
1658 року
Київ 2008
ББК ТЗ (4Укр)4
Г13
Гадяцька унія 1658 року / Редкол. П. Сохань, В. Брехуненко та ін. -
Київ, 2008.-342 с.
Збірник містить наукові праці сучасних вчених, присвячені різним
аспектам Гадяцької унії 1658 року. Укладена між Гетьманщиною та Річчю
Посполитою, ця унія, попри те, що так і залишилася на папері, була зна­
ковим явищем ранньомодерної української історії, та й східноєвро­
пейської також. Гадяч 1658 року був прямою альтернативою Переяславу
1654 року й пропонував зовсім іншу модель існування Гетьманщини та
цілком інакший геополітичний порядок у Східній Європі, ніж це перед­
бачала переяславсько-московська система. У збірнику з’ясовуються такі
проблеми, як: тексти Гадяцького договору та його ґенеза, Гадяч 1658 у
світоглядних імперативах українського козацтва та еліт Речі Посполитої,
турецька альтернатива для України в часи Гадяча 1658, Гадяцька угода
в українській інтелектуальній традиції, історіографічна спадщина в ді­
лянці дослідження Гадяцької угоди.
Для науковців, студентів, викладачів та всіх, хто цікавиться історією.
Редакційна колегія:
Павло СОХАНЬ {головнийредактор),
Віктор БРЕХУНЕНКО (відповідальний секретарХ
Дмитро БУРІМ, Зенон КОГУТ, Олександр МАВРІН,
Юрій МИЦИК, Мирослав НАГЕЛЬСЬКИЙ
Затверджено до друку Вченою радою Інституту української археографії
та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України
Підготовлено та видано за фінансової підтримки
Канадського Інституту Українських Студій
та фундації Kasa Józefa Mianowskiego
© Інститут української археографії
та джерелознавства імені М. С. Грушевського
ISBN 978-966-02-4776-5 НАН України
ВІД РЕДКОЛЕГІЇ
Гадяч 1658 рдку, безумовно, годиться зарахувати до центральних подій істо­
рії ранньомодерноїукраїнської державності. Навіть незважаючи на той промо­
вистий факт, що Гадяцькій унії так і не судилося увійти в життя. Ставши відразу
після підписання об’єктом ревізії, до всього з обох боків, текст договору по на­
тужній ратифікації 22 травня 1659 року річпосполитським сеймом, як відомо,
залишився мертвою буквою. Однак це саме той випадок, коли виникнення ідеї є
не меншою цінністю, ніж наслідки її втілення. Гадяцький проект та спроби його
реалізації були виразною альтернативою політичній системі, витвореній переяс­
лавсько-московськими домовленостями 1654 року, й пропонували цілком іншу
модель функціонування Гетьманщини. Попри все Гадяч 1658 року став світогляд­
ним антиподом Переяславської ради 1654 року. І в цьому його головна пізна­
вальна привабливість.
Водночас ідеї, закладені до тексту Гадяцької унії, радикально змінювали
політичне тло Східної Європи, сформоване Переяславом 1654 року, нав’язуючи
до рівноваги, яка тут існувала напередодні знакового 1648 року 3 висоти сього­
днішнього дня це був навдивовижу далекосяжний крок. Однак за тогочасних
реалій аж такої перспективи в домовленостях, досягнутих у маленькому містечку
неподалік московського кордону, ніяк не проглядалося. Тому в пізніших укра­
їнській та польській інтелектуальних традиціях не бракувало захопливих оцінок
самої концепції, закладеної в Гадяцьку угоду.
У післяпереяславських умовах кінця 1650-х рр. порозуміння в Гадячі між
Гетьманщиною й Річчю Посполитою рішуче підважувало здобутки Московії
1654—1656 рр. Навіть у своєму немилосердно урізаному сеймом вигляді Гадяцька
угода залишалася надійною перешкодою для московської експансії, що від­
кривало для східноєвропейського обширу інші обрії як на короткотермінову,
так і на далеку перспективу. Натомість крах Гадяча 1658 року створив для Мос­
ковської держави нові можливості для перетворення на континентальну потугу,
якими вона, зрештою, й скористалася.
У Гадяцькому комплексі тісно переплелися різноманітні чинники: від сте­
реотипів мислення і ціннісних установок творців і ратифікаторів тексту угоди
і
4 Від редколегії
до міжнародних обставин і поточної військової спроможності її суб’єктів та
їхніх сусідів. Багатошарові підтексти Гадяча 1658 р. є надзвичайно цінним дже­
релом Для глибшого пізнання світогляду українського козацтва, а також україн­
ської, польської, литовської шляхти середини XVII ст. Вони доволі високо підні­
мають завісу над механізмом співіснування у шляхетських і козацьких головах
традиціоналізму й готовності до новацій у сфері станової ієрархії та міжстанових
стосунків, до ідеї порозуміння на умовах, подібних до гадяцьких.
Як далеко була здатна піти шляхта у ділянці визнання претензій козаків на
“місце під сонцем”, відштовхуючись від реалій існування Гетьманщини та пере­
яславсько-московської системи? Наскільки сильно ті катаклізми, які труснули
Річчю Посполитою, захитали систему ціннісних орієнтацій різних шляхетських
середовищ, засадничо зорієнтовану на консервування традиційної станової
ієрархії та устроєвої моделі держави? Що виявилося сильнішим - інстинкт
збереження цілісності Речі Посполитої чи задавнені в XVI ст. стереотипні уяв­
лення про організацію суспільства й влади? Які імпульси збудило серед україн­
ської шляхти відновлення української державності у формі Гетьманщини? Чи
з’явилися бодай порухи, які б промовляли про підживлення в цьому середовищі
давніх автономістських ідей, надійно придавлених інфантильністю української
шляхти на вирішальному Люблінському сеймі 1569 р., а потім і вигасанням
князівських родів, цих стовпів збереження “старовини” й повноти структури
українського соціуму Волині, Київщини та Брацдавщини? Врешті, що значила
концепція Гадяча для різних прошарків і територіальних угруповань українського
козацтва? Якими були ступінь і наслідки проникнення гадяцьких ідей у різні
козацькі середовища, а також місце гадяцького комплексу в подальших політич­
них концепціях українських гетьманів? Чи відбувалися в козацьких головах
світоглядні бої між Переяславом і Гадячем?
Ці та суміжні з ними питання з царини ментального виміру Гадяцькоїунії в
українському, польському та литовському соціумах становлять найважливіше
поле для пізнання її феномену. Проблема ціннісної готовності/неготовності
суб’єктів Гадяча станом на кінець 1650-х рр. чи навіть раніше переступити через
бар’єри у сприйнятті одне одного лежить в основі концептуалізувань з приводу
вчасності чи спізнення гадяцького дискурсу, якими так рясно вкрите поле істо­
ріографії Гадяча, передовсім польської.
На Гадяцьку унію слід дивитися ширше, ніж як на витвір винятково інте­
лектуалів середини XVII ст. Контакти Богдана Хмельницького з волинським
каштеляном Станіславом Казимиром Беньовським, на які гетьман пішов, вра­
жений віроломністю Московії у Вільно, дали старт лише заключному, хоча й
тривалому, переговорному процесові. Фактично ж дорогу до Гадяча започатку­
вала поява в козацькому середовищі ідеї станових прерогатив козацтва “як людей
Від редколегії 5
рицарських”. І вистелена ця дорога була суперечливим шлейфом козацько-
шляхетських відносин першої половини XVII ст., які розвивалися на тлі того,
що чим далі, тим помітнішою ставала неспроможність власне української шляхти
адекватно потребам дня виконувати функції еліти. Особливо яскраво це
виявилося у найчутливішій в умовах конфесіоналізованого простору сфері -
релігійній, - на яку фокусувалася тоді увага соціуму, і стан справ у якій був
мірилом ступеня повноти забезпечення його національних інтересів. Тому право­
славна верхівка й звернулася до послуг козаків, попутно - нікуди дітися - вки­
нувши в їхнє середовище не одну ідею. Відтак козацтво, яке й до цього прагнуло
посісти в становій ієрархії місце поруч зі шляхтою, тепер з подвійною енергією
розпочало претендувати на роль представницького стану українського світу, а
також з “полегшенням” сприймає появу ідеї православної руської ідентичності,
у якій, на відміну від традиційної моделі руського народу, знайшлося місце і їм.
Утворення Козацької держави, яку більшість української шляхти не
сприйняла й перебувала по інший бік барикад, лише підбило підсумок вигасанню
потенціалу традиційної еліти. Під час переговорів, які згодом вилилися в
Гадяцьку угоду, Варшаві довелося мати справу вже з козаками як реальним
“політичним народом” Гетьманщини, що вимагало переступити через потужні
ментальні стереотипи, до всього - за фізичної наявності та ще й лояльності
української шляхти. При цьому козацтво від зими 1648-1649 рр. претендувало
на роль представницького стану для всього ареалу етнічних українських земель.
Напередодні ратифікації Гадяцькоїугоди воно вимагало приєднати до Великого
князівства Руського Поділля, Волинь, Галичину. Порівняння Гадяча 1658 року з
Любліном 1569 року виникали в середовищі польської шляхти не тільки тому,
що в обох випадках йшлося про зміну устроєвої моделі Речі Посполитої, а й
через те, що довелося домовлятися не з українською шляхтою, законною елітою,
а слідом за Московією піднімати на таку висоту козаків. То ж чого більше було
з боку Варшави - певної зміни опції сприйняття козаків чи тактичного розрахунку
з метою будь-що виплутатись із патової ситуації, щоб потім все відіграти, на
чому під час сейму 1659 року педалював С. К. Беньовський, закликаючи против­
ників унії змінити позицію? Чому, стоячи над прірвою, більша частина шляхти
так недалекоглядно покалічила первісний текст угоди, вихолостивши з нього
найпринциповіші для збереження ранньомодерної української державності
положення? Адже було зрозуміло, наскільки неоднозначно сприймуть у козаць­
кому середовищі ідею такого поновного поєднання з Польщею, і що за цю нитку
не забариться ухопитися Москва.
Для козацької верхівки після того, як відносини протекторату з Московією
дали перші серйозні тріщини, стати на стежку, що вела до Гадяча 1658 р., означало
інтенсифікувати пошук інших моделей вмотування своєї держави в східноєвро­
6 Від редколегії
пейський політичний простір, пошук, який Б. Хмельницький ніколи й не припи­
няв. Показово, що жертвою таких пошуків у будь-якому випадку мала стати
Москва, хоча й дала козацтву те, що воно безуспішно вичавлювало з Варшави
понад півстоліття - улегітимнила його як особливий суспільний стан, більше
того, як еліту новоствореної держави. Факт підписання вже через чотири роки
після Переяслава 1654 р. Гадяцької угоди, яка розвертала Гетьманщину в інший
від Московії бік, руйнує концепцію українсько-московських домовленостей
1654 року як нібито усвідомленого й органічного поєднання українського та
московського світів на “вічні часи”. Це стало основною причиною тих численних
інвектив, якими російська історіографія традиційно нагороджувала й часто наго­
роджує нині саму унію та її творців. Принаймні частина козацтва була готова
переступити у стосунках з Варшавою через взаємне ожорсточення й моральне
приниження невизнанням, а також через спілку з Москвою, цей універсальний
улегітимнювач Гетьманщини, й розглядати можливість існування Козацької дер­
жави в рамках реформованої Речі Посполитої. Скільки тут було традицюнал ізму,
а скільки свідомого концептуального вибору? Наскільки глибоко рефлексувала
козацька старшина над проблемою засадничої різниці між організацією суспіль­
ства й влади в Речі Посполитій та Московській державі, між якими робився цей
вибір? Яку роль відігравали особисті інтереси старшини?
Гадяцький комплекс та його рецепції в подальших політичних програмах
українських гетьманів виводять також на проблему існування у часи Б. Хмель­
ницького й у пізнішій козацькій інтелектуальній традиції ідеї полі підлеглості
Гетьманщини як гарантії виживання Козацької держави в умовах, коли жоден із
сусідів поодинці не був зацікавлений у повнокровному існуванні такого держав­
ного тіла.
Крім того, судячи із закладеної до Гадяцької угоди концепції трансформації
Гетьманщини у Велике князівство Руське, козацьку старшину також цікавила
проблема додаткового улегітимнення Гетьманщини в рамках тогочасних уявлень
про законність існування держави. Виникнення ідеї Великого князівства Руського
увінчувало інтелектуальні пошуки часів Б. Хмельницького в ділянці пов’язання
ранньомодерної української державності зі спадщиною Київської Русі. Без­
відносно до того, хто саме запропонував дати таку назву планованому третьому
члену Речі Посполитої, а по суті Козацькій державі, - Ю. Немирич, І. Виговський,
П. Тетеря etc. - сам факт такого напрочуд виразного наголошення на спадко­
ємності між Гетьманщиною та Київською Руссю свідчить про те, що козаки
виявилися добрими учнями під час свого руху до верхнього щабля соціальної
драбини. Козацька верхівка зуміла належним чином адаптувати до своїх потреб
концепцію Нова Борецького про зануреність коріння козацтва в середовище
дружинників київських князів, яку той опрацював із власних міркувань, прагнучи
Від редколегії 1
лишень обґрунтувати легітимність свого звернення за підтримкою українського
православ’я до козаків. Очевидно, так чи інакше відомою козацькій еліті була й
концепція тяглості української історії від києворуських часів, а також інші
інтелектуальні конструкти першої половини XVII ст., які нав’язували до держав­
ницьких традицій Київської Русі.
Врешті, важливою складовою Гадяцького комплексу є спадщина Гадяча в
українській та польській інтелектуальних традиціях. Адже попри невдачу із
впровадженням унії, ідеї, закладені в її проект, не були забуті й продовжували
активно впливати на процес досягнення подальших польсько-українських угод.
Не пішли ці ідеї за вітром і після остаточного краху Гетьманщини та першої
Речі Посполитої, який - гірка іронія долі - відбувся практично одночасно. У
різний час і в різних середовищах вони ставали то об’єктом міфологізації, то
туги за втраченими можливостями, то об’єктом для історичних досліджень.
Власне в останній площині задумано і цей збірник, покликаний подати образ
Гадяча у світлі сучасних наукових уявлень.
АРХЕОГРАФІЧНА ПЕРЕДМОВА
Пропонований збірник містить статті сучасних авторів, присвячені
осмисленню різноманітних аспектів Гадяцького комплексу Польськомовні
та англомовні статті подано в перекладі на українську мову. Уніфіковано
систему посилань. З огляду на дискусійність тієї чи іншої термінології у
кожному випадку збережено авторський підхід.
Крім того, видано тексти власне Гадяцької угоди. Свого часу вони вже
були об’єктом археографічних публікацій. Тут подаються головно з дидактич­
них міркувань, для зручності читача, особливо того, кому з різних причин
недоступні відповідні археографічні позиції. Текст документів передано згід­
но з устійненими правилами видання польськомовних документів {Instrukcja
wydawnicza dla źródeł historycznych odXVIdopołowy XIXw. - Warszawa, 1953).
У зв’язку з тим, що оригінал документа, підписаного у Гадячі, наскільки
нині можна судити, не зберігся, друкується текст максимально наближений,
як сьогодні уявляється, до первісного варіанту угоди. Археографічний повтор
документа зроблено за його публікацією, підготовленою Ярославом Федору-
ком у рамках такого видання: Гарасимчук В. Матеріали до історії козач­
чини XVII віку - Львів, 1994. За цим же виданням подано й текст Гадяцької
угоди, ратифікований на сеймі 22 травня 1659 року.
В останньому випадку редколегія виходила з того, що підготовлена В. Гара-
симчуком публікація є репрезентативною щодо текстів, які “претендували” на
статус остаточного варіанту угоди. По-перше, документ, поданий В. Гарасим-
чуком, практично збігається з текстом, уміщеним у Volumina legum (Petersburg,
1859. - Т. IV. - S. 297-301). По-друге, В. Гарасимчук у своїх примітках навів
розбіжності між цими двома документами, а також зі ще одним “текстом-пре-
тендентом”, який відклався у фондах Бібліотеки Чарторийських.
У републікаціях збережено примітки В. Гарасимчука в оригінальному
стилістичному оформленні. Уміщені вони під арабськими цифрами. Нато­
мість новітні зауваги подані під зірочками (*).
До обох документів додано переклад на українську мову Усі латинські вкрап­
лення, які трапляються в цих текстах, а також у цитатах, уміщених у статтях,
переклав Орест Заяць, за що упорядники збірника складають йому щиру подяку.
ГАДЯЦЬКА УГОДА1658 РОКУ.
ТЕКСТИ
------------<--------------