Документи російських архівів з історії України. Т. 1 : Документи до історії запорозького козацтва 1613 -1620 рр.

446 Pages·1998·15.5 MB·Ukrainian

by  Войтович Л.В.

ДОКУМЕНТИ
РОСІЙСЬКИХ АРХІВІВ
З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Том 1
Документи до історії
запорозького козаитва
1613-1620 рр.

Канадський інститут Національна академія Російська
українських студій наук України академія наук
Центр українських історичних Інститут українознавства Інститут слов’янознавства
досліджень ім. Петра Яцика ім. І. Крип’якевича і балканістики
ДОКУМЕНТИ
РОСІЙСЬКИХ АРХІВІВ
З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
ТОМ 1
Документи до історії запорозького козацтва
1613—1620 рр.
Упорядники
Леонтій Войтович, Лев Заборовський, Ярослав Ісаєвич,
Франк Сисин, Аркадій Турилов, Борис Флоря
Львів — 1988
Канадский институт Национальная академия Российская академия наук
украиноведения наук Украиньї Институт
Центр украинских исторических Институт украиноведения славяноведения
исследований им. Петра Яцьїка им. И. Крипякевича и балканистики
ДОКУМЕНТИ
РОССИЙСКИХ АРХИВОВ
ПО ИСТОРИИ УКРАИНЬЇ
томі
Документи по истории запорожского казачества
1613—1620 гг.
Составители
Леонтий Войтович, Лев Заборовский, Ярослав Исаевич,
Франк Сьісин, Аркадий Турилов, Борис Флоря
Львов — 1998
Сапасііап ІпзШіїїе оІ Киззіап Асасіету №1іопаІ Асасіету
ЬІкгаіпіап Зіисііез о? Зсіепсез оГ Зсіепсез оГ ІІкгаіпе
Реіег Ласук Сепіге їог ІпзШиіе оГ ЗІауіс Іуап КгуріакеуусН ІпзШиіе
ІІкгаіпіап НізіогісаІ КезеагсН апсі Ваїкап Зіисііез оГ ІЛкгаіпіап Зіисііез
оосимЕмз
ІЛ(КАІ№М НІ5ТОКУ
КС55ІА\ АКСНІУЕ5
УОЬ. 1
Ооситепіз оп ІНе Нізїогу ої ІНе ХарогогНіап Соззаскз,
1613—1620
Есіііесі Ьу
Вогіз Ріогіа, Іагозіаь Ізаіеюуск, Ргапк Зузуп,
АгкаШ Тигіїои, ЬеопШ Уоі^уск, Ьеь 7^аЬо^ОVзку
№
Ьуіу — 1998
ББК63.3 (4 Укр)33
ДОКУМЕНТИ РОСІЙСЬКИХ АРХІВІВ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
ДОКУМЕНТИ РОССИЙСКИХ АРХИВОВ ПО ИСТОРИИ УКРАЙНЬІ
ООСІШЕІЧТ5 ОК ІЖКАІІМІАІЧ НІ5ТОКУ ІІЧ АКСНІУЕ5
Редакційна колегія: Ярослав Ісаєвич, Франк Сисин, Борис Флоря
Редакционная коллегия: Ярослав Исаевич, Франк Сьісин1 Борис Флоря
ЕсШогіаІ Воагй: Вогіз Ріогіа, І аго зі ау ІзаіеуусН, Ргапк Зузуп
Том 1. Документи до історії запорозького козацтва 1613— 1620 рр.
Том 1. Документьі по истории запорожского казачества 1613—1620 гг.
УоІ.І. Ооситепіз оп ІНе Нізіогу оїіНе 2арогогНіап Со$$аск$, 1613—1620
Упорядники тому:
Л. Войтович, Л. Заборовський, Я. Ісаєвич, Ф. Сисин, А. Турилов, Б. Флоря
Составители тома:
Л. Войтович, Л. Заборовский, Я. Исаевич, Ф. Сьісин, А Турилов, Б. Флоря
ЕсШед Ьу
Вогіз Ріогіа, І аг о зі ау ІзаіеуусН, Ргапк Зузуп, Агкасіі Тигіїоу, Ьеопііі УоііоуусН, Ьєу ІаЬогоузку
Вступ: Я. Ісаєвич, Ф. Сисин, Б. Флоря
Вступление: Я. Ісаєвич, Ф. Смсин, Б. Флоря
Іпігодисііоп: Вогіз Ріогіа, Іагозіау ІзаіеуусН, Ргапк Зузуп
Тексти документів підготували Б. Флоря, Л. Заборовський, А. Турилов
Тексти документов подготовили Б. Флоря, Л. Заборовский, А. Турилов
Техі р гер а ге сі /ог риЬІісаІіоп Ьу Вогіз Ріогіа, Агкайі Тигіїоу, Ьєу ІаЬогоузку
Технічна частина роботи виконана Н. Захар ’їною
Техническая часть работи вьтолнена Н. Захарьиной
ТесНпісаі аззізіапсе: Иаіаііа ІакНагуіпа
Коментарі та покажчики: Л. Войтович
Комментарии и указатели: Л. Войтович
Иоіез а псі іпсіехез: Ееопііі УоуІоуусН
Оригінал-макет виконано у відділі наукових та інформативних видань
Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
Оригинал-макет вьіполнен отделом научньїх и информационньїх изданий
Института украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украиньї
ГЬе сатега геасіу сору^аз ргерагесі Ьу ІЬе РиЬІісаІіопз Зесііоп
ої ІЬе Іуап КгуріакеуусЬ ІпьШиіе ої ІІкгаіпіап Зїисііез •
Художньо- технічна редакція 3. Матчака
Художественко^тегническая редакция 3. Матчака
ТесНпісаі есіііог ііпоуіі МаісНак
І5І^ 966-02-0088-9
Передмова
В історії України першій половині XVII ст. належить особливе місце. Це
був час появи серйозних суперечностей між політикою державної влади і прав¬
лячих кіл Польсько-Литовської держави — Речі Посполитої та інтересами ці¬
лого ряду верств українського суспільства, суперечностей, ще більше ускладне¬
них розколом в самому українському суспільстві.
Перша половина XVII ст. стала також часом розвитку народно-визвольно¬
го руху, в якому на різних етапах розвитку і з різним ступенем активності брали
участь українська шляхта, православне духовенство, міщани, і головною силою
якого стало козацтво. Першим актом, який позначив перетворення цього руху у
важливу політичну силу в Речі Посполитій, було відновлення православної іє¬
рархії у 1620 р., а його кульмінацією стала народно-визвольна війна під керів¬
ництвом Богдана Хмельницького. Ці події мали надзвичайно важливе перелом¬
не значення для формування сучасної української нації. Те, що відбулося в цю
добу, залишило незнищенний слід у її самосвідомості та історичній традиції.
Звідсіля постійна увага дослідників історії України до цієї епохи її історії, їх праг¬
нення якомога краще уявити собі ті історичні умови, в яких цей рух розвивався,
зібрати і проаналізувати якомога більше відомостей про соціальні групи, які
брали в ньому участь, щоб не лише уявити собі їхні дії, але проникнути в їх сві¬
домість і мотиви вчинків. При вирішенні цього завдання дослідники зустрілись з
великими труднощами, що було пов’язано з крайньою недостатністю необхідних
для його вирішення джерел з місцевого, українського середовища. Адже не збе¬
реглися ні значні комплекси листування між представниками української пра¬
вославної шляхти, ні хоч трохи значні архіви діячів православної церкви і цер¬
ковних установ, ні будь-який архів самого Запорозького війська тієї доби. В та¬
ких умовах вирішення цього завдання доводилося шукати непрямим шляхом —
через вивчення матеріалів, які відклалися внаслідок діяльності політичної еліти
та різних установ Речі Посполитої — держави, в межах якої зародився і розви¬
вався український національний рух. Вивчення цих архівів дало досить відчутні
результати. Було знайдено багато відомостей, які дозволяють відтворити розви¬
ток подій, конфліктів, пошуків угод і суперечливих компромісів, які привели в
решті решт до повного і остаточного розриву. Особливо важливо, що серед цих
матеріалів було знайдено такі, в яких безпосередньо відбиті погляди, характер-
5
ні для різних груп українського суспільства. Так, в діаріушах засідань сейму Речі
Посполитої було знайдено записи виступів православних шляхтичів, які відстою¬
вали права русинів (українців і білорусів) Речі Посполитої на вільне і безпереш¬
кодне сповідання своєї віри. Стали відомими і листи, які адресувало цьому ви¬
щому політичному форумові Речі Посполитої Запорозьке військо, викладаючи
свої скарги, побажання і вимоги. Нарешті, були виявлені і тексти аналогічних
звернень духовенства, які, разом з пам’ятками полемічної літератури, давали
багато матеріалів для того, щоб уявити собі позицію православної церкви у кон¬
фліктах, які потрясали у першій половині XVII ст. Річ Посполиту.
З точки зору поставленої проблеми всі ці матеріали, незважаючи на їх по¬
рівняну чисельність, мали цілий ряд хиб. Так, опис подій подавався крізь призму
сприйняття представників політичної еліти Речі Посполитої, відбиваючи перш
за все коло доступних їм відомостей і їхнє розуміння мотивів дій противної сто¬
рони. Навіть у випадках, коли у розпорядженні дослідника є висловлювання, які
походять безпосередньо від представників українського суспільства, він постій¬
но повинен рахуватися з тим, що ці висловлювання були адресовані тій же полі¬
тичній еліті Речі Посполитої з надією на її сприятливу реакцію. В обох випадках
картина внутрішнього життя українського суспільства не могла бути відтворе¬
ною з адекватною повнотою. Все це порівняно рано стало спонукати дослідників
до пошуків джерел іншого походження, висловлювань, не розрахованих на не¬
обхідність рахуватися з офіційними поглядами, що панували в Речі Посполитій.
Тому погляди дослідників закономірно стали звертатися до архівів сусідньої дер¬
жави — Росії. Росія, її архіви, природньо, не могли не звернути на себе увагу іс¬
ториків, оскільки у першій половині XVII ст. Російська держава була безпосе¬
реднім сусідом тих територій, на яких розвивався український національний рух.
Крім того, було загальновідомим, що російські правителі вже в попередньому сто¬
літті енергійно заперечували право Речі Посполитої на володіння українськими
землями і в середині XVII століття в значній мірі зуміли добитися поставленої
мети — встановлення свого контролю над частиною українських земель (хоча
вони і зберегли статус автономного політичного утворення). Тому вже апріорі
можна було б вважати, що московські політики повинні були уважно слідкувати
за станом справ в Україні і підтримувати контакти з різними групами українсь¬
кого суспільства. Так само можна було очікувати, що в ході цих контактів можуть
розкритися такі сторони внутрішнього життя і політичної діяльності українсько¬
го суспільства, які залишилися поза полем зору офіційної влади Речі Посполи¬
тої і не відображені в джерелах, що виникли внаслідок її діяльності.
Закономірно, що, в першу чергу, увагу дослідників привернули колекції ар¬
хівних матеріалів, які сформувалися внаслідок діяльності російського диплома-
6
тичного відомства XVII ст. — Посольського приказу і зберігалися в XIX ст. у так
званому Московському головному архіві Міністерства іноземних справ. При¬
родно, що саме в архіві установи, яка офіційно керувала зовнішніми зв’язками
Російської держави, і треба шукати сліди контактів російських політиків з Укра¬
їною. Пошуки з самого початку були полегшені тим, що в процесі систематиза¬
ції матеріалів Посольського приказу архівістами другої половини XVIII ст. доку¬
менти, пов’язані з російсько-українськими контактами в XVII ст., було виділено
в окремий фонд, який отримав назву “Малоросійські справи”. Правда, досить
швидко конкретні спостереження над окремими фондами, які містили матеріали
Посольського приказу, показали, що при систематизації матеріалів архівісти
XVIII ст. припустилися низки помилок, включивши значну частину матеріалів
про російсько-українські контакти до фонду “Грецькі справи” (однією з причин
помилок було те, що жителі України часто приїжджали в Москву разом з вихід¬
цями з православних Балкан), і увага дослідників зосередилась на матеріалах
~цих двох фондів. В першу чергу, саме з цих двох фондів і черпались джерела ро¬
сійського походження для публікацій XIX ст., які містили матеріали з історії Ук¬
раїни першої половини XVII ст.1
Більшість документів, які ввійшли до обох фондів, були однотипними — це
були справи про приїзд в Росію представників православного духовенства з
проханням про матеріальну допомогу і підтримку. Публікація подібних матеріа¬
лів дозволила пролити світло на ті сторони діяльності православного духовен¬
ства Східної України, які не знайшли відбиття в джерелах, створених на терито¬
рії Речі Посполитої. Так, виявилось, що з початку 20-х рр. XVII ст. частина пра¬
вославного духовенства не тільки постійно шукала в Москві підтримки, але й
намагалась тримати російських політиків в курсі того, що відбувалося на Украї¬
ні і навіть виступала в ролі посередника при встановленні контактів між росій¬
ським урядом і козацтвом. Все це змальовувало політичну роль цієї частини
православного духовенства в Україні в 20-х — на початку 30-х рр. XVII ст. в ін¬
шому світлі, ніж наявні у зверненнях ієрархії до влади Речі Посполитої деклара¬
ції про політичну лояльність. Істотним було і те, що у посольських справах збе¬
реглись достатньо чисельні висловлювання українських кліриків, які виражали
їхнє ставлення (різко негативне) до релігійної політики польсько-литовської
влади і містили їхню оцінку поведінки різних верств козацтва в моменти конф¬
ліктів з цією владою. У світлі цих матеріалів частина діячів православної церкви
в Україні виступала як впливова політична сила українського суспільства, яка
добивалася переходу українських земель під владу московського уряду і у цьому,
безперечно, варто бачити одну з причин публікації матеріалів такого типу в ро¬
сійських, часто фінансованих урядом, виданнях XIX ст. Видання матеріалів та-
7
кого типу було вигідне офіційним колам Росії і у цілому ряді інших відношень. їх
введення до наукового обігу давало можливість акцентувати увагу на релігійних
утисках, як мало не головній причині антагонізмів між українським суспіль¬
ством і Річчю Посполитою, показувати роль російського уряду, як покровителя
і захисника православної релігії на Україні, підкреслювати релігійну єдність
східних слов’ян — все це мало служити певним історичним обгрунтуванням по¬
літики російського уряду щодо України у XIX ст. Незважаючи на досить значне
число подібних публікацій, матеріали видавались безсистемно, без продумано¬
го плану, і як наслідок навіть у своїй сукупності вони не дають достатньо повної
уяви про зміст даних архівних фондів — так, не опублікованою залишилася на¬
віть значна частина матеріалів про контакти київського митрополита Йова Бо¬
рецького з російськими політиками2.
Завершуючи характеристику цього кола матеріалів, варто ще раз підкрес¬
лити їх однобічність — у складі цих фондів майже повністю були відсутні відо¬
мості про безпосередні контакти між козацтвом і російськими політиками, як і
взагалі будь-які повідомлення про становище в Україні, котрі походили б безпо¬
середньо з середовища козаків або інших станів “простих людей”. Нові відомос¬
ті про козацтво, про поведінку різних його верств, які були в цих матеріалах,
походили від православного духовенства і відбивали його сприйняття подій.
Дослідники стихійно це відчували і намагались доповнити відомості, взяті з цих
фондів, даними інших джерел. З цією метою звертались до фонду “Посольські
справи”, де нагромаджувалися матеріали з архіву Посольського приказу, що
стосувалися дипломатичних відносин між Росією та Річчю Посполитою. Росій¬
ські дипломати, які відвідували Польщу, намагалися зібрати якомога більше ві¬
домостей про внутрішнє становище в цій державі, і все, що вдалося довідатися,
старанно фіксували, як в донесеннях (“відписках”), що посилалися з дороги в
Москву, так і в своєрідних щоденниках, до яких день за днем заносились всі по¬
дії і відомості, що надходили, — так званих “статейних списках”. Однак звер¬
нення до матеріалів цього фонду назагал не виправдало сподівань. Протягом
дуже важливого для розвитку українського національного руху періоду 20-х —
початку 30-х рр. між Росією і Річчю Посполитою взагалі майже не було дипло¬
матичних відносин і за цей час в фонді “Відносини Росії з Польщею” не відкла¬
лося значної кількості матеріалів, а після укладення Поляновського миру 1634
року, коли регулярні поїздки російських дипломатів у Річ Посполиту стали пра¬
вилом, українські справи вже не були у центрі уваги російського уряду. До того
ж мало значення те, що російські посольства їздили до Речі Посполитої, як пра¬
вило, через Смоленськ і, отже, інформацію про становище в Україні російські
дипломати отримували з других і третіх рук і доволі загального характеру. Дру-
8