Table Of ContentА К А Д ЕМI Я НАУК У К Р А Ї Н С Ь К О I Р С Р
ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ
Ф. П. ШЕВЧЕНКО
ПОЛІТИЧНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ
ЗВ'ЯЗКИ
УКРАЇНИ З РОСІЄЮ
В СЕРЕДИНІ XVII ст.
ВИДАВНИЦТВО
АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР
КИЇВ—1959
Відповідальний редактор
академік АН УРСР І. П. КРИП'ЯКЕВИЧ
Шевченко Федор Павлович
Политические и экономические связи Украины с Россией
в середине XVII ст.
{На украинском языке)
Друкується за постановою вченої ради Інституту історії Академії наук
Української РСР
Редактор Вайнштейн Ш. І.
Технічний редактор Буній Р. О. Коректори Друченко М. М., Хазанет С. М.
БФ 23369. Зам. № 1661. Вид. 60. Тираж 2000. Формат паперу 84x1081/,,.
Друкарськ. фіз. аркушів 15,62. Обл.-видавн. аркушів 28,84- Умови, друк, арку-
шів 25,625. Підписано до друку З.ХІІ 1959 р. Ціна 13 крб. 55 коп.
Друкарня Видавництва АН УРСР, Київ, вул. Рєпіна, 2.
ВСТУП
Історична наука покликана не тільки розповідати про
минулі часи, не тільки реєструвати факти, а й узагаль-
нювати історичний досвід і дим самим вносити свій
вклад у розуміння подій, показувати як сучасне виро-
стало з минулого. На основі марксистсько-ленінського
вчення історична наука розкриває об'єктивні закономір-
ності розвитку людського суспільства, допомагає вірно
зрозуміти життя наїроду, класів, роль партій.
Народ — справжній творець історії, і він по праву
займає центральне місце в радянській історіографії. Роль
народу з особливою силою проявляється в соціалістич-
ному суспільстві, коли мільйони людей, розкутих від
кайданів капіталізму, стали активними і свідомими твор-
цями історії. Досягнення історичної науки в нашій краї-
ні, що пройшла славний шлях боротьби і перемог, ста-
ли надбанням не тільки вузького кола істориків-профе-
сіоналів, а й мільйонів людей, які тягнуться до знання,
прагнуть глибше зрозуміти важливі проблеми і явища
сучасності. Вивчення минулого допомагає краще зрозу-
міти сучасне, побачити шляхи його зародження і роз-
витку, з'ясувати, через які етапи суспільство проходило,
як змінювалось і набирало нових якостей-
Як відомо, найбільш актуальними є проблеми, які
розширюють наше пізнання історичного процесу, відкри-
вають в ньому все нові і нові сторони, показують їх різ-
номанітність, взаємообумовлєність, сприяють зміцненню
прогресивних явищ у суспільстві. Одне з найважливіших
місць завжди займатимуть теми, в яких розглядаються
історичні зв'язки народів, складання і зміцнення дружби
між ними, їх мирне співіснування. Адже історичний про-
цес розвитку кожного народу проходить не відірвано віл
З
життя інших народів, а в постійній взаємодії і взаємо-
впливах. Це стосується й історії українського народу.
У Радянському Союзі назавжди ліквідовано ворож-
нечу між народами, їх взаємне недовір'я, що розпалю-
вались експлуататорськими класами до Великої Жовтне-
гої соціалістичної революції. Наша Вітчизна є блиску-
чим прикладом справжньої дружби народів, об'єднаних
чуттям єдиної родини. Ця дружба — основа могутності
Радянської держави, рушійна сила соціалістичного су-
спільства, запорука успішної побудови комунізму в на-
шій країні.
Народи Радянського Союзу єднає не лише славне і
героїчне сучасне, але й їх минуле. Споконвічні різносто-
ронні зв'язки, нерозривна дружба двох великих наро-
дів — російського та українського. Експлуататорські
класи в минулому прагнули внести розбрат між росій-
ським і українським народами. Але спільність походжен-
ня, мовна спорідненість, культурна близькість, безпосе-
реднє сусідство і прагнення визволитись від усякого
гноблення сприяли тому, що зв'язки між обома народа-
ми дедалі розширювалися і зміцнювалися. Як свідчить
історія, дружба і нерозривний союз двох народів про-
йшли через різні етапи.
Проблема українсько-російських зв'язків тісно зв'яза-
на з сучасністю, розробка її сприяє зміцненню дружби
між народами. Саме тому українсько-російські зв'язки
завжди знаходяться в центрі уваги історичних дослі-
джень. їм присвячена значна кількість праць. І все-таки
багато питань цієї важливої проблеми ще не висвітле-
но в історичній літературі.
Автор цієї монографії поставив перед собою зав-
дання дослідити українсько-російські зв'язки середини
XVII ст. Спочатку ми мали намір дуже коротко спини-
тися на подіях, які відбувалися під час визвольної вій-
ни українського народу 1648—1654 pp., зосередивши всю
увагу на періоді після возз'єднання України з Росією.
Але в процесі вивчення фактів і подій довелося відмови-
тись від попереднього плану. Ми вирішили розглянути
лише події визвольної війни і возз'єднання України з
Росією.
Визвольна війна українського народу та її наслідки
стали переломним моментом в історії України. Багато
суспільних явищ зникало в ході самої війни, інші тоді за-
роджувались і продовжували розвиватись. Результати
4
війни на Україні дали/себе знати і в наступні роки, її
визвольними ідеями жило не одне покоління. Ця війна
належить саме до тих історичних подій, які є вихідним
пунктом для визначення рівня розвитку і внутрішньої
природи різних класів, їх тенденцій.
З різноманітних зв'язків досліджуються лише ті, що
стосуються політичної та економічної сфер життя, які
тісно між собою переплітаються і взаємообумовлюють-
ся. Вивчення культурних зв'язків між Росією та Украї-
ною в XVII ст. вимагає спеціальних досліджень істори-
ків спільно з літературознавцями, мистецтвознавцями і
т. д. До того ж культурні зв'язки уже зиайшли своє ви-
світлення в ряді праць Саме тому питань культури ми
торкаємося лише побіжно.
Вивчення політичних і економічних українсько-росій-
ських відносин по-справжньому почалося лише в роки
Радянської влади. Слід відзначити, що в літературі, яка
вийшла в останні роки, більше уваги приділялося полі-
тичним зв'язкам і дуже мало економічним.
Історик завжди звертатиме особливу увагу на ті си-
ли, класи, які в даний період стоять в центрі подій, ви-
значають зміст епохи, є носіями прогресу. Радянський
історик не може не стати на бік прогресивних класів, не
радіти їх успіхам, не засуджувати все те, що затриму-
вало рух суспільства вперед; він повинен показувати і
підтримувати все те, що розвивається, чому належить
майбутнє. «Об'єктивізм» і «безпартійність» в науці є
лише прикриттям для ворожих теорій. Сила радянської
1 Назвемо деякі праці, що вийшли в різний час. До революції
були видані великі за розмірами праці: К. В. X а р л а м п о в и ч а,
Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь, т. I,
Казань, 1914, XVI+ 876 стор. і В. О. Ейнгорн а, Очерки из истории
Малороссии в XVII в. Сношения малороссийского духовенства с
московским правительством в царствование Алексея Михайловича,
М., 1899, XIV + 1104 сто,р. Потрібно врахувати, що в період фео-
далізму питання культури часто зв'язували з культовими по-
требами населення. Як названі, так і інші автори зібрали дуже
важливий фактичний матеріал. Ряд питань вдало висвітлено радян-
ськими літературознавцями. Див., наприклад, М. К. Г у д з і й, Куль-
турні зв'язки українського і російського народів до кінця XVIII ст.;
Ф. Я. Шолом, Епіфаній Славинецький і російська філологічна
наука в середині XVII ст. (обидві праці опубліковано в збірнику
«Міжслов'янські літературні взаємини», Вид-во АН УРСР, 1958);
Л. Ф. Стеценко, Українська література в боротьбі за возз'єд-
нання і зміцнення дружби України з Росією (у зб. «Єднання брат-
ніх літератур», Вид-во АН УРСР. К-, 1954).
5
історичної науки полягає саме в тому, що в ній строга
науковість поєднується з партійністю.
Ми намагались розглядати явища в розвитку, змінах,
на основі конкретних фактів. Адже для кожної історич-
ної епохи характерні свої особливості, свій конкретний
зв'язок подій, свої форми боротьби. А основні закони
розвитку суспільства розкриваються через конкретні
факти, проявляються в специфічних умовах.
Визвольна війна відіграла величезну роль в історії
Східної Європи, зачіпала інтереси ряду країн, класів-
станів. Це вірно навіть тоді, коли йдеться про дії окре-
мих людей, бо, говорячи словами К. Маркса, «тут про
особи мова йде лише остільки, оскільки вони є уособ-
ленням економічних категорій, носіями певних класо-
вих відносин і інтересів...»
Не дивно, що протягом останніх трьох століть ця
подія привертала увагу буквально тисяч істориків усіх
країн. Ми звернули увагу на ряд питань, які не підніма-
лися або дуже мало висвітлені, спробували перегляну-
ти деякі твердження, зробити нові висновки, коли цього
вимагали факти. Довелось дещо відкинути, як застарі-
ле і невірне.
Автор намагався по можливості 'використати всю
літературу, яка стосується питань українсько-росій-
ських політичних та економічних зв'язків. Читач знайде
посилання на неї в самій праці. Ми брали з літе-
ратури головним чином не^факти, бо вони здебільшого
відомі нам з першоджерел, а звертали увагу на ви-
сновки і твердження, до яких прийшли історики. Це
стосується випадків, коли на основі дослідження фак-
тів автор прийшов до тих самих виснов'ків, що і його
попередники. В багатьох місцях посилання на поперед-
ників значно скоротило дослідження. Часто наводимо
багато положень, як щось само собою зрозуміле, па-
м'ятаючи, що над ними працювало не одне покоління
істориків і що їх висновки ввійшли, коли так можна
висловитись, «в побут» історичної науки. У таких ви-
падках, а їх чимало, ми не робимо відповідних поси-
лань.
Ідейно-теоретичною основою радянської історичної
науки є вчення марксизму-ленінізму. Тільки після від-
I К. Маркс, Ф. Енгельс, Вибрані твори в двох томах, т. І,
Держполітвидав, К., 1955, стор. 384.
6
криття К. Марксом об'єктивних законів розвитку люд-
ського суспільства історія стала справжньою наукокх
«Хаос і довільність,— писав В. І. Ленін,— що пакували
досі в поглядах на історію і на політику, змінилися над-
звичайно цільною і стрункою науковою теорією, яка
показує, як з одного укладу суспільного життя розви-
вається, внаслідок зростання продуктивних сил, ін-
ший, вищий,—з кріпосництва, наприклад, виростає ка-
піталізм»
Теоретичні погляди перевіряються життям. Марксизм-
ленінізм — єдине вчення, яке витримало всі випробу-
вання, зміцніло і розвинулося, спираючись на реальні
факти. Забуто імена багатьох апологетів капіталізму,
серед них і українських, які також оголошували в свій
час про «неспроможність» на основі марксистсько-ленін-
ської теорії вирішувати проблеми в нових умовах. Вчен-
ня марксизму-ленінізму залишилось непохитним, воно
розвивалось і збагачувалось новими положеннями, зміц-
нювалось у боротьбі з ворожими і антинауковими по-
глядами на суспільство. Відкриття основних законів роз-
витку суспільства не закрило шлях до всебічного до-
слідження, як вважають деякі догматики і механісти, а
навпаки, створило небувало широкі творчі можливості
для розкриття конкретних історичних явищ в усій їх
багатоманітності.
Марксизм-ленінізм осуджує нігілістичне ставлення до
спадщини, вчить підходити до неї критично, використо-
вувати надбання попередніх поколінь. В оцінці теоре-
тичної спадщини ми виходимо з положення В. І. Леніна,
який писав, що «історичні заслуги судять не по тому,
чого не дали історичні діячі в порівнянні з сучасними
вимогами, а по тому, що вони дали нового в порівнянні
з своїми попередниками» 2.
Досвід показав, що нове в розуміння історичних явищ,
порівняно з попередниками і сучасниками, завжди вно-
сили ті історики, які, тісно зв'язані з народними маса-
ми, відбивали інтереси прогресивних класів. Ми маємо
на увазі насамперед погляди на історичний процес тих
діячів, які стояли на революційно-демократичпих пози-
ціях.
Як відомо, визвольна війна українського народу про-
тягом довгого часу була в центрі уваги дворянської і бур-
1 В. І. Ленін, Твори, т. 19, стор. 4—5.
> І. Ленін, Твори, т. 2, стор. 160.
7
жуазної історіографії. Цей період досліджувався істо-
риками в багатьох аспектах. Висловлювались найрізно-
манітніші думки, давались різні оцінки. Для доказу ті-
єї чи іншої концепції часто використовувався новий фак-
тичний матеріал. Але буржуазні вчені в кращому разі
були здатні тільки зібрати факти, краще чи гірше роз-
повісти про них у своїх працях. їх спроби пояснити по-
дії і явища в науковому відношенні виявились зовсім
неспроможними. Це стосується як українських, так і ро-
сійських, польських та інших буржуазних істориків.
Про їх антинаукові й ворожі народові погляди кон-
кретно говориться у відповідних місцях книги.
Використовуючи праці дворянських і буржуазних іс-
ториків, ми керувалися вказівкою В. І. Леніна про те,
що буржуазним вченим, професорам, які здатні давати
найцінніші праці у спеціальних галузях, в тому числі і
з історії, «не можна вірити ні в єдиному слові, раз мо-
ва заходить про філософію» Відчай і скептицизм за-
мість того, щоб науково розібратися в фактах, прагнення
уникнути узагальнень, невизнання ніяких об'єктивних
законів, що діють в суспільстві, застосування прийомів,
які з наукового боку не витримують ніякої критики, фаль-
сифікація фактів, схоластика — ось характерні риси бур-
жуазної історіографії в період імперіалізму. Особливо
вона перекручувала питання українсько-російських зв'яз-
ків. Ми маємо на увазі насамперед численні книжки і
статті В. Антоновича, М. Грушевського, В. Липинського
та інших українських буржуазно-націоналістичних істо-
риків кінця XIX і початку XX ст.
Крах буржуазної «філософії історії», її виродження
в наші дні ще яскравіше виступають у вигляді біоло-
гічного шовінізму і расистських теорій людиноненави-
сництва, політики «з позицій сили» і т. п. Проповідують
такі погляди і українські буржуазно-націоналістичні пи-
саки, які зараз осіли в Америці, ФРН та інших місцях і
за долари пишуть те, що забагнеться їх справжнім гос-
подарям. Стоси паперу списують ці запроданці; пере-
гортаючи сторінки історії, вони топчуть правду, щоб пі-
дірвати міць Радянського Союзу, ослабити дружбу на-
родів, відірвати український народ від братнього росій-
ського і всіх інших народів Союзу РСР.
1 В. І. Ленін, Твори, т. 14, стор. 314—315.
Не можна сказати, що відразу марксистсько-ленін-
ська теорія була правильно застосована при висвітленні
багатьох проблем історії України та українсько-росій-
ських зв'язків. За роки Радянської влади марксистсько-
ленінська теорія зміцнювалась в боротьбі з вульгариза-
торськими тенденціями, з спробами поєднати марксизм
з різними буржуазними теоріями, з догматизмом і на-
чотництвом. Приклади невірного трактування ряду пи-
тань, які мали місце і з радянській історіографії, наво-
дяться в різних розділах книги.
Досягнення марксистсько-ленінської розробки бага-
тьох проблем історії України періоду визвольної війни
українського народу і українсько-російських відносин у
наш час виступають зараз дуже наочио. Исторична нау-
ка збагатилася працями істориків М. Н. Петровського,
І. П. Крип'якевича, В. О. Голобуцького, О. К. Каси-
меінка, А. І. Козаченка і багатьох інших. Без висновків,
зроблених у цих працях, авторові довелося б довго
працювати над багатьма питаннями, і невідомо, чийого
робота увінчалась би успіхом.
Можливо, не всі наші твердження достатньо обгрун-
товані. Вважаємо, що ряд положень має дискусійний
характер. Але навіть коли ми критикуємо чиї-небудь
погляди або не погоджуємось з ними, то виходимо з по-
рівняння і протиставлення фактів з іншими фактами, на-
магаємось розкрити послідовність явищ та їх зв'язок. Іс-
тина завжди конкретна і спирається на факти. Історик
досліджує реальну дійсність, а не бажане і можливе.
Ось чому факти для дослідження є першоосновою.
Досить ВіІДОМО, що висновки і твердження в істо-
ричних дослідженнях тільки тоді чогось варті, коли
вони спираються на значну кількість фактів, які не ви-
кликають сумніву. Нам доводилось бути дуже обереж-
ними щодо висновків та узагальнень у тих випадках, ко-
ли не було достатньої кількості матеріалів, пам'ятаючи,,
що «в суспільній науці (як і в науці взагалі) йдеться
про масові явища, а не про поодинокі випадки» '.
Факти іноді можуть самі за себе промовляти. Але іс-
торик не виконає і половини свого завдання, якщо він об-
межиться лише передачею фактів. Об'єктивні закони
розвитку суспільства дають можливість з величезної
кількості фактів зробити відповідні висновки та узагаль-
' В. І. Ленін, Твори, т. 21, стор. 209.
ft
нення. Ці узагальнення допомагають краще пов'язувати
історичну науку з життям, сучасністю. Вони необхідні
для боротьби з різними реакційними теоріями, які своїм
вістрям завжди спрямовані проти марксизму-ленінізму.
Чим багатший на події час, чим більше збереглося
про них фактів, тим ширші і складніші завдання істо-
рика щодо узагальнень і висновків. До таких багатих на
події періодів в історії українського народу належить
визвольна війна 1648—1654 pp. і возз'єднання України з
Росією.
Нам довелося мати справу з різними джерелами, в
яких події минулого подаються крізь призму сприйняття
їх певними класами, соціальними групами. Щоб встано-
вити істину, доводилось зіставляти факти, відкидати одні
дані, аналізувати і критично підходити до інших. Спра-
ва ускладнюється тим, що до нас дійшли документи, які
виходять головним чином з середовища експлуататор-
ських класів, хоч деякі з них у певний час, у конкретних
історичних умовах відігравали прогресивну роль.
Радянська історична наука, озброєна передовою мар-
ксистсько-ленінською теорією, не розгублюється перед су-
перечливістю фактів, не скочується до їх фіксації та аг-
ностицизму.
Є різні події і факти: більш важливі і вирішальні
та другорядні. Але всі вони не стоять осторонь від за-
гального історичного процесу, а зв'язані з іншими яви-
щами. В. І. Ленін писав: «Добрати приклади взагалі—
річ зовсім не важка, але й значення це не має ніякого,
або чисто негативне, бо вся справа в історичній кон-
кретній обстановці окремих випадків. Факти, коли взя-
ти їх в їх цілому, в їх зв'язку, не тільки «уперта», але й
безумовно доказова річ. Фактики, коли вони беруться
поза цілим, поза зв'язком, коли вони уривчасті і до-
вільні, є саме тільки іграшкою або чимсь ще гіршим» '.
Ми поставили перед собою завдання показати об'єк-
тивну закономірність подій, відтінити найважливіші з
них, розкрити матеріальні, класові корені розвитку
суспільних відносин, розглянути в сукупності всі супе-
речності, що мали місце на Україні і в Росії, їх вплив
на розвиток українсько-росїйських відносин у дослі-
джуваний період.
Іван Франко — один з найбільш серйозних дослідчи-
1 В. I. J1 е н і н, Твори, т. 23, стор. 252.
10
