Table Of ContentВ О Г О Л О Б у Ц Ь КИ
б о с т а н ні
ч а си с в о го
і с н у в а н ня
1 7 3 4 - 1 7 75
Видавництво Якадемії наук
Української РСР
КИЇВ—1961
9 (С2) 1
Г61
Одному з найбільш захоплюючих періодів Історії запорізького ко-
зацтва, так званої Нової Січі (1734—1775 pp.), присвячена ця книга
відомого радянського українського історика, проф. В. О. Голобу-
цького.
Використавши численні нові архівні матеріали та інші джерела,
автор змалював яскраву картину життя та боротьби славнозвісних
запоріжців.
З великим інтересом читаються сторінки книги, па яких висвіт-
люється тяжке становище нижчих верств запорізького населення,
учаїсть запорізького козацтва в російсько-турецькій війні 1768—
1774 pp., в антифеодальній і національно-визвольнії"! боротьбі на-
родів царської Росії, а також причини ліквідації царизмом Запо-
різької Січі у 1775 р.
ВІД АВТОРА
В середині 30-х років я став працювати над історією україн-
ського козацтва, передусім запорізького, сподіваючись в май-
бутньому видати свою роботу в трьох томах. Перший том мав
охопити період від появи козацтва на історичній арені (XV ст)
до ліквідації Старої Січі в 1709 p.; другий — часи так званої
Нової Січі (1734—1775 pp.); третій — 1787—1860 pp., інакше
кажучи, історію нащадків .запоріжців — чорноморських козаків.
В 1956 р. Видавництво АН УРСР випустило в світ книгу
«Чорноморське козацтво», тобто, по суті, третій том мого до-
слідження, в 1957 р. Держполітвидав УРСР видав книгу «Запо-
різьке козацтво», або перший том. Готуючи його до друку, я тро-
хи івідступив .-від (попереднього іплану —додав два розділи з істо-
рії Нової Січі. Отже, ця книга — «Запорізька Січ в останні часи
свого існування (1734—1776)» є другим томом задуманої
двадцять -п'ять років тому праці.
ВСТУП
Вихід козацтва на історичну арену, його самовіддана бо-
ротьба проти феодально-кріпосницького та національного гніту
залишила глибокий слід у пам'яті сучасників і нащадків. П-раця
наша присвячена останньому періоду існування Запорізької Сі-
чі. Проте» щоб визначити місце, яке посіло козацтво в історії на-
шого народу, треба ознайомитись з еволюцією, що відбувалась
в поглядах на українське козацтво взагалі протягом кількох
століть.
Перші праці з історії українського козацтва написані ще в
XVI ст. Вже тоді автори прагнули з'ясувати причини виникнення
козацтва, характер його соціально-політичного устрою, стосун-
ки, які встановились між козацтвом та іншими верствами —
селянством, міщанством, шляхетством, тощо. Звичайно, автори-
сучасники розглядали козацтво, інакше і бути не могло, крізь
призму своїх класових, станових інтересів.
Одним з перших можна вважати твір відомого польського
хроніста Мартіна Бєльського (1494—1575 pp.). Шляхтич родом,
сучасник Реформації і так званого польського Відродження,
Бєльський належав до передових представників панівного кла-
су. Виступаючи проти середньовічної схоластики й мертвої ла-
тині, Бєльський писав рідною 'польською мовою. З цього, зокрема,
скористалися реакційні сучасники, в тому числі католицькі цер-
ковники, щоб обвинуватити його в «єретичних помилках». Добре
освічена, спостережлива й прониклива людина, Бєльський до
того ж дуже цікавився сучасним суспільним і політичним жит-
тям. Перу Бєльського належать широко відомі «Хроніка світу»
і «Хроніка польська» !.
У Бєльського'Знаходимо першу згадку про українських коза-
ків. Описуючи (1489 р.) похід королевича Яна Альбрехта проти
татар у Східне Поділля, Бєльський зазначає, ЩОІ польське
1 Вперше «Хроніка польська» була видана в 1597 р. СИНОІМ М. БЄЛЬСЬКОГО
ГО.ІХИМОМ. Пізніше вона видавалась ще кілька разів (у 1764, 1829, 1833,
1856 pp.).
5
військо могло успішно просуватись у подільських степах лише
завдяки таму, ідо шлях йому показували тамтешні козаки, які
добре знали місцевість (kozaki tych tam miejesc świadome)
M. Грушевський, вважаючи, що перші звістки про українських
козаків належать до .пізнішого часу, взяв лід сумнів згадку Бєль-
ського2. Але, як бачимо із контексту3, Бєльський Мав на увазі
у цьому випадку не взагалі козаків, а тільки козаків-служеб-
ників Хмельницького старости Предслава Лянцкоронського. Ви-
раз «лише з цього часу з'явились у нас козаки» треба розуміти
так, що, на думку Бєльського, приблизно з того часу в окремих
польських магнатів появились козаки-служебники.
Українському козацтву Бєльський присвятив окремий, хоч і
невеличкий розділ «Про козаків». Він має особливу цінність для
дослідника. Тут автор прагне відповісти на питання про засну-
вання центру козацтва — Запорізької Січі, про зайняття коза-
ків на пониззі Дніпра, зносини запоріжців з польськими уря-
довцями, зв'язки їх з донцями та їн. За Бєльським, запоріжці
найчастіше жили на о. Томаківці. Останній являв собою «най-
сильнішу кріп ость на Дніпрі» 4. На острові козаки «лишають на
коші» (na koszeniu), як вони кажуть, кілька сот чоловік «при
стрільбі», бо мають і гармати свої, захоплені в турецьких фор-
тецях і відбиті у татар. Тут же стоять й козацькі човни.
Відомості, які наводить Бєльський про вихід козаків за поро-
ги і про козацький «кіш» на Томаківці, дозволяють уточнити час
і місце заснування Запорізької Січі. Бєльський звернув також
увагу «а інший важливий факт —на невпинне зростання козацт-
ва. «Не було їх ра-ніш так багато,— пише він про козаків,— але
вже тепер їх кілька тисяч; особливо намножились вони за остан-
ній час». Бєльський говорить про переслідування козаків поль-
ською владою, зокрема за Стефана Баторія, який хотів «їх оста-
точно винищити», і про вихід запорізьких козаків на Дін. Порів-
няно багато місця Бєльський відводить боротьбі козаків з ту-
рецько-татарською навалою.
Після смерті М. Бєльського «Хроніку польську» продовжував
його син Іоахим. Останній не мав такої підготовки і не був та-
ким спостережливим, як його батько. Незважаючи на це, в тій
частині хроніки, яка належить йому (від 1575 до 1596 p.), зна-
ходимо важливі відомості про участь запоріжців у селянсько-
козацькому повстанні під проводом С. Наливайка 1594—1596 pp.
На відміну від батька, який тримався осторонь соціальної харак-
теристики козацтва, Іоахим Бєльський виступає перед нами як
типовий феодал і запеклий ворог козаків5.
1 «Kronika Polska М. Bielskiego», т. II, Sanok, 1856, стор. 882.
2 M. Грушевський, Історія України-Русі, т. VII, 1907, стор. 83.
3 «Kronika Polska М. Bielskiego», т. II, стор. 991.
f Там же, стор. 1358.
5 Там ж е, т. III, стор. 1719—1764.
6
Хронікою М. Бєльського користувався його близький сучас-
ник Олександр Гвагнін (Guagnino). Італієць, родом з Верони,
Гвагнін замолоду вступив на службу до польського короля Сігіз-
мунда II Августа (1530—1572). За Стефана Баторія Гвагнін був
комендантом Вітебська. В 1611 р. Гвагнін видав працю «О koza-
kach niżowych które pospolicie zaporoskimi zowiemy». В цьому
творі Гвагнін, по суті, лише .переказує Бєльського з деякими, ду-
же незначними, доповненнями. Гвагнін намагався пояснити зміст
самого слова «козак». На його думку, козак — «людина віль-
на, дотепна, хоробра, вона займається будь-яким ремеслом і
служить за гроші тому, кому захоче»
Гвагнін уперше докладно говорить про те, що магнати (Лянн-
коронські, Вишневенькі, Бужинські та ін.) набирали «козацькі»
загони й іменували себе гетьманами. Гвагнін хотів також пока-
зати, що магнати здавна прагнули підкорити собі частину коза-
ків, перетворити їх у своїх воєнних слуг.
За порогами козаки вперше з'являються, за Гвагніним, на
початку XVI ст. і навіть раніше. З 1516 p., пише він, запоріжці
все більш удосконалюють своє військове ремесло2. Чому він
згадує саме про 1516 р.— важко сказати.
У 1854 р. в Польщі вийшла книга Бартоша Папроцького
(1543—1614) «Herby rycerstwa Polskiego». В ній автор описує
подорож у 1581 р. на Запоріжжя шляхтича Самуїла Зборов-
ського. Паїпроцький, який вихваляв впливовий у ті часи рід
Зборовських, наповнив, за прикладом західноєвропейських ге-
ральдиків, свою книгу вигаданими подробицями на зразок того,
що нібито Зборовського обрали козаки «гетьманом» тощо 3.
Якщо відкинути подібні вигадки, з праці Папроцького можна
запозичити цікаві відомості з історії Січі. В ній підтверджується
звістка Бєльського про існування Січі на о. Томаківці, описані
звичаї та побут козаків, їх ставлення до шляхти та ін. Сповнений
почуттям класової ненависті до козаків, Папроцький намагався
показати їх, на відміну від «культурної» шляхти, відсталими й
дикими людьми.
Порівняно мало місця відвів козакам у своїй «Хроніці»4,
яка охоплює події від 1575 до 1638 p., біскуп Павло П'ясецький
(1579—-1642). Палкий прихильник централізації Польщі, П'я-
сецький дуже цікавився можливістю використання козацтва в
інтересах королівської влади. У своїй «Хроніці», яка стала широ-
ко відомою ще в рукопису, він описує збільшення реєстрових
козаків за Баторія, наводить відомості про «залоги» реєстрів-
ців за дніпровськими порогами тощо5.
1 Guagnino, О kozakach niżowych które pospolicie zaporozkimi zowiemy,
пор. 31—35.
2 T а и же.
3 В. Papro-cki, Herby rycerstwa Polskiego, Krakov, 1858, стор. 156—167.
! Надрукована в Кракові у 1645 p.
5 «Kronika Pawła Piaseckiego, biskupa przemyslskiego», Krakov, 1870,
crop. 46.
7
П'ясецький був 'першим автором, який спробував витлумачи-
ти термін «козак» з етимологічної точки зору. «Козак», на його
думку, походить від слова «коза», бо козаки, як кози, дуже легко
й швидко проникають у трудйодоступні місця. Він докладно зу-
пиняється на участі козацтва в Хотинській війні 1621 p., а також
у селянських повстаннях кінця XVI—першої половини XVII ст.
Хоч П'ясецький ставився до козаків з відвертою ненавистю, він
не міг приховати й своєї поваги до них, захоплення їхніми
подвигами, мужністю, самовідданістю, любов'ю до рідного
краю.
Він перший з сучасників зробив спробу пояснити причини се-
лянсько-козацьких повстань, вважаючи причиною їх жадобу ма-
гнатів та інших панів, «які хотіли мати якнайбільше селян у
своїх маєтках і стягувати з них якнайбільше іпоборів» Такі ви-
сновки викликали нападки на П'ясецького з боку наступних ви-
давців, зокрема Юліана Бартошевича. Вважаючи своїм обов'яз-
ком боронити горезвісну «теорію культурної місії» феодальної
Польщі на Україні, Бартошевич у 1869 р. в передмові до «Хро-
ніки» П'ясецького писав: «Хто захищає козацькі бунти, той —
людина недоброї віри» 2.
Мабуть, найдокладніші відомості про козаків, доповнені ці-
кавими зауваженнями й оцінками, подав Еріх Лясота. Шляхтич
за походженням, Лясота народився в Сілезії, в околицях Раті-
бора. Він здобув освіту в Німеччині й Італії, де слухав лекції
в Лейпцігському і Падуанському університетах. У 1594 р. авст-
рійський уряд, на службі у якого перебував Лясота, доручив
йому завербувати запорізьких козаків на службу3.
Лясота прибув у Січ, коли вона знаходилася вже на о. Ба-
завлуці. Він перший з авторів вжив термін «Січ». «Прибув на
острів,—пише він,—який зветься Базавлук, що лежить біля од-
ного із дніпровських річищ — Чортомлику... Тут була в той час
козацька Січ» 4.
«Щоденник» Лясоти містить дуже важливі відомості про со-
ціальну нерівність запорізького козацтва, класову боротьбу в
його середовищі, кількість козаків, форми їх організації та ін.
Лясота говорить, з одного боку, про «знатних людей», «власни-
1 «Kronika Pawła Piaseckiego, biskupa przemyslskiego», Kraków, 1870,
crop. LIX.
2 Там же, стор. IX—X.
3 Опис подорожі Лясоти на Запоріжжя знаходимо R творі, якому він
дав назву «Diarium des Erich Lassota von Steblau». В 1854 p. і потім у 1866 р.
рукопис Лясоти видано в Галлі під назвою «Tagebuch des Erich Lassota von
Steblau». В 1873 р. ту частину «Щоденника» Лясоти, яка стосується Запоріж-
жя, з короткою передмовою і коментарями видав у Петербурзі проф. Ф. Брун.
В 1890 р. «Щоденник» видано вдруге російською мовою в новому, виправ-
леному перекладі в Києві; він увійшов у перший випуск «Мемуаров, относя-
щихся к истории Южной Руси».
4 «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси» (далі — «Мемуары...»),
вып. I, К., 1890, стор. 166.
8
ків човнів», «більш заможних козаків» і, з другого, підкреслює,
що серед козаків «багато людей бідних», яких звуть «черню»
В «Щоденнику» багато фактів, які свідчать про те, що класо-
вий антагонізм на Запоріжжі набирав різних форм. Наприклад,
при обговоренні важливих питань козаки ділились на два кола:
на «одне, що складалося із старшини, і друге — із простого на-
роду». Старшина, яка прагнула позбутися «черні» і сподівалась
на винагороду з боку австрійського уряду, вирішила відправити
козаків у похід на допомогу цесарю. Довідавшись про це, коза-
ки запротестували. Ніякі умовляння й обіцянки старшини не
допомогли. Тоді «осавули,—писав Лясота,—знову скликали в
коло весь народ, деяких заганяли туди навіть киями»2.
Значне місце серед творів про козаків, написаних у перших
десятиліттях XVII ст., займає «Історія Хотинської війни» Якова
Собєського. Син люблінського воєводи Марка Собєського Я. Со-
бєський народився у 1588 р. Освіту здобув у відомій в ті часи
Краківській академії, а потім за кордоном. Собєський брав
активну участь у політичному житті Речі Посполитої. Його чо-
тири рази обирали маршалом сейму і кілька разів сеймовим ко-
місаром. Свій твір Собєський видав у 1646 р. в Гданську під
назвою «Commentariorum Chotinensis belli» 3.
Найбільш цікаві ті місця праці Собєського, де автор розпо-
відає про суперечності в козацькому війську. Описуючи ситуацію
напередодні Хотинської війни і підкреслюючи угодовську полі-
тику козацької старшини щодо польського уряду, Собєський за-
значає: «Завдяки своєму службовому стану (про Петра Сагай-
дачного.—В. Г.)... він був суворий в справі придушення козаць-
кого свавілля, часто, навіть не роздумуючи, карав на горло за най-
менші провини; свої недолюблювали його за це і не раз волею
більшості він ледве не був позбавлений керівництва запорізьким
військом» 4.
Свідченням про суперечності у козацькому середовищі, як
можна зробити висновок із слів Собєського, була також страта,
за наказом П. Сагайдачного, керівника рядового козацтва Яць-
ка Бородавки.
Собєський наводить цінні й цікаві факти про роль козацтва
в Хотинській війні. Наприклад, вже на третій день війни козаки
проникли в турецький табір. Турків охопила така паніка, що
навіть Осман II з великою частиною війська втік з табору. Щоб
завдати ворогу вирішального удару, козаки звернулись по до-
помогу до польського командування, але останнє відмовило їм,
і козаки були змушені покинути турецький табір.
1 «Мемуары...>, вып. І, стор. 171—172.
2 Т а їм ж е, стор. 173.
3 В 1854 р. твір Собєського був виданий польською мовою в Петербурзі в
збірці «Dziejopisowie krajowi». В 1896 p. вийшов російський переклад у «Ме-
муарах, относящихся к истории южной Руси», вып. II, К., 1896.
4 Т а м же, стор. 60.
9
Незважаючи на ненависть до козаків, Собєський не може
приховати того факту, що головна заслуга в розгромі турків під
Хотином належить українському козацтву. В іншому місці, про-
тиставляючи мужніх і стійких козаків шляхті, він пише: «Багато
шляхтичів, що належали до знаменитих фамилій, ховались на
возах між провіантом; їх витягали з цих сховищ і проводили
через увесь табір як таких, що паплюжать своє військо»
Собєський наводить відомості про військову організацію ко-
заків, становище старшини, звичай змінювати прізвище при
вступі до козацтва та ін. Варто уваги те, як Собєський пояснює
свою цікавість до козаків: «Як я чув... від людей компетентних,
і в чому мав змогу переконатись на власні очі... слава їх (коза-
ків.—В. Г.) поширилась далеко поміж різними народами»2.
Селянсько-козацькому повстанню 1637—1638 pp. присвяче-
ний «Щоденник» Сімеона Окольського («Dyariusz transakcyi
wojennej miedzy wojskiem koronnem a zaporoskiem», 1637).
C. Окольський (помер у 1654 p.), військовий капелан при корон-
ному гетьмані С. Конецьпольському, як монах-домініканець, на-
лежав до найбільш ревних оборонців феодально-кріпосницького
ладу і політики національного та релігійного гніту, яку проводи-
ли на Україні польські пани. Твір Окольського з першої до
останньої сторінки сповнений лютої ненависті до народних мас
України, до козацтва. Повстання 1637—1638 pp. Окольський вва-
жав явищем, що загрожувало самому існуванню Речі Посполи-
тої, і тому закликав до нещадної розправи над повстанцями,
які піднесли козацьку шаблю, «загрожуючи всім польським
гетьманам, сенаторам і самій королівській величності» 3.
Під сутаною католицького патера ховалась людина, дуже
добре обізнана з військовою справою. В праці Окольського зна-
ходимо багато відомостей про сили обох сторін, про тактику
польського війська й козаків, взагалі про хід воєнних дій. Околь-
ський наводить також цікаві дані про соціальний склад повстан-
ців, описує внутрішню боротьбу в козацькому таборі, проти-
лежність інтересів козацької" старшини інтересам основної маси
козацтва. Він зазначає, що повстанці розоряли маєтності не тіль-
ки польських панів, а й старшин та багатих козаків 4, що проти
повстанців разом з панами виступало кілька тисяч реєстрівців5.
Знавець військової справи, Окольський не раз підкреслював
мужність і високу військову майстерність козаків, які тримали
свої позиції «без страху при наявності найменшого природного
1 «Мемуары...», вып. II, стор. 85.
2 Т а м же, стор. 89. Не можна обійти також анонімного «Щоденника»
походу проти козаків запорізьких «Dyariusz komisyi albo expedycyi przeciwko
wojsku Zaporozkiemu». Це єдиний тогочасний твір, який висвітлює боротьбу
козаків, у тому числі й запорізьких, під час повстання 1625 р.
3 Т а м же, стор. 171.
4 Там же, стор. 174.
5 Т а м ж е, стор. 206.
10
захисту—болота, кущів тощо»1. В особі козаків польські паня,
зазначає він, мали досвідченого ворога, який не один раз «від-
бивав татарські сили» і який «уміє терпіти голод, спрагу й всі
негоди» 2. Поразку польського війська під Голтвою Окольський
пояснює тим, що «багато панів... зневажливо ставились до цієї
селянської війни, дивлячись на козацьку чернь як на своїх па-
стухів і щоденників» 3. Він закликає панів ніколи не забувати,
що, «хоч серед козаків нема ні панів, ні сенаторів, ні воєвод...,
зате є такі люди, що якби не заважали тому видані проти плебеїв
закони, то між ними знайшлись би гідні рівнятись хоробрістю
Цінцінату, якого від плуга закликали в диктатори, або Фемі-
стоклу»4. Немовіби для підтвердження сказаного вище Околь-
ський підкреслює, що після битви під Жовнином, оглядаючи ко-
зацькі позиції, «не один інженер дивувався винахідливості гру-
бого хлопа і його дотепності» 5.
Нарешті, цікаво те, що Окольський побачив тяжіння народ-
них мас України до возз'єднання з Росією. Повстанці, за його
словами, хотіли «поєднатись з донськими козаками і... визнати
владу московського царя» 6.
Серед праць першої половини XVII ст., присвячених козацтву,
найціннішою за своїм змістом, різноманітністю поставлених і
висвітлених питань і яскравістю зображення явищ ми вважаємо
•Опис України» Боплана7. Гійом Левасер де Боплан, французь-
кий дворянин, інженер, народився наприкінці XVI ст. в Норман-
дії. У 1630 р. він на запрошення польського уряду прибув у
І Іольщу. Польський уряд і магнати використовували Боплана
і к досвідченого і здібного інженера для побудови фортець на
Україні. Так,- у 1635 р. Боплан збудував Кодак. Перебуваючи
одночасно на службі у відомого магната Станіслава Конець-
польського, який став у 1620 р. коронним гетьманом, Боплан
і.іселяв слободи для свого патрона.
На відміну від інших шляхетських авторів Боплан дивився
па козаків передусім як на трудову верству, а вже потім як на
нояків. За Бопланом, козаки-—не тільки сільське, а й міське
населення, «серед них зустрічаються люди, обізнані з усіма ре-
н'слами, потрібними для життя, тобто: теслярі, каретники, коза-
II, зброярі, чинбарі, лимарі, шевці, бондарі, кравці та ін.»8.
1 «Мемуары...», вып. II, стор. 215.
2 Там же.
8 Там же, стор. 224—225.
''Там же.
'Там же, стор. 243.
"Гам же, стор. 174.
7 Вперше «Опис України» видано в Руані у 1650 р. в кількості 100 прим.
І' КІ60 р., в зв'язку з великим інтересом французької громадськості до Ук-
: лиш, викликаним визвольною війною українського народу 1648—1654 pp.,
І "Мілан вдруге надрукував свій твір. У 1704 р. вийшов англійський, у 1769—
ський, в 1780 — німецький і в 1832 р.— перший російський переклад твору
Ііонлана.
" «Мемуары...», вып. II, стор. 301.
11
